Мене звати Михайло, мені 45 років. Я так і не зрозумів, заради чого необхідно одружуватися

Мене звати Михайло, мені 45 років, і я закоренілий холостяк: раз досі не одружився, то не думаю, що коли-небудь одружуся.

Скажу відразу: я не якийсь там інфантильний розпещений мамин синочок, а цілком самостійний чоловік з професією, роботою і квартирою. Маму дуже люблю і ціную, але ніколи не вважав, що супутниця життя неодмінно повинна бути на неї схожою.

Як не дивно, я не одружився не тому, що пред’являв великі вимоги до жінок, а від того, що вони занадто багато вимагали від мене. У мене був досвід спільного проживання з кількома жінками, після чого я прийшов до невтішних висновків.

Якщо жінка приходила жити до мене, то вона майже відразу приймалася наводити свої порядки. Ревізії піддавалося буквально все, весь мій побут був без сорому розкритикований в пух і прах.

Згодом я багато про себе дізнавався, в основному, звичайно, негативне. Основними моїми рисами в очах жінки завжди ставали неакуратність, неохайність, забудькуватість, неуважність.

Сходитися з кимось тільки для того, щоб дізнатися, що ти повний урод, задоволення не велике. У мене складалося враження, що я не в себе вдома або що до мене прийшла комісія з глобальної перевіркою мого способу життя, або що моя квартира раптово перетворилася в колонію суворого режиму.

При цьому, знаючи, чого зазвичай хочуть жінки, я намагався як міг: дарував квіти, вислуховував не дуже цікаві мені історії, у вихідні водив даму в кафе. Однак поступово мені набридали ці нескінченні «не можна» і «треба» – складалося враження, ніби мене дресирують, як собаку.

Але у мене вже склалися свої звички! Якщо я починав твердо, по-чоловічому відстоювати свою правоту, то інша жінка билaся в сльозах, а інша у відповідь напирала з такою силою, що я тільки дивувався.

Я не з тих холостяків, які харчуються лише бутербродами: якщо є час і настрій, я дуже непогано готую. А якщо жінка щось зварить, то чіплятися не стану, з’їм, що дають.

Великого значення цьому я не надаю. Однак цікаво, що часом мені подавали якусь страву з таким виглядом, ніби виграли футбольний матч століття, і я змушений був цілий вечір нахвалювати кулінарний талант своєї співмешканки!

Тоді як мені хотілося просто, вибачте, пожерти і прилягти відпочити або, скажімо, подивитися футбол. Хоча, як я зрозумів, футбол і жінка – це щось несумісне. «Ганяють шматок гуми і щасливі – чи багато мужикам треба», – презирливо резюмувала якось одна дама.

Такого, про що, напевно, мріють багато чоловіків, коли жінка зустрічає тебе після роботи святково, в кокетливому фартушку, яка випромінює тепло і добро; на обличчі посмішка, а з кухні пахне добротною вечерею, ніколи не було. Все якісь нерви; зовсім не те, коли прийдеш один, підігрієшь їжу, сядеш біля вікна, спокійно співаєш, розслабишся, подумаєш. І посуд в мийці почекає хоч до ранку, не образиться на мене.

Якщо запитати жінку, що її дратує в чоловіках, неодмінно будуть згадані … шкарпетки! Щось інше може бути забуте, але шкарпетки – ніколи! По-перше, вони завжди лежать не там, по-друге, їх треба міняти буквально кожні п’ять хвилин, тому що вони, бачте, смердять.

Як і кожен поважаючий себе холостяк, який більшу частину часу перебуває на самообслуговуванні, шкарпетки я прав і гігієни дотримувався, але це не допомагало. Складалося враження, що я повинен завжди кудись їх ховати, як ніби це якісь жіночі прокладки, хоча прокладки якраз найчастіше лежали на виду.

Якщо ж в поле зору потрапляли мої нещасні шкарпетки, дама зазвичай брала їх двома пальцями і відкидала в сторону з таким виразом обличчя, ніби це дохлий щур. Хоча частіше не чіпала, а з огидою говорила: «Прибери це звідси!»

Коли в моїх володіннях запановувала жінка, всім моїм речам пропонувалося істотно потіснитися. Я якось підрахував, що на полицях в шафі їм належить десь десята частина загального місця. Я вже не кажу про ванну кімнату, де, щоб дістати з шафи свою скромну і нечисленну парфумерію, мені доводилося як крізь стрій пробиратися: стільки там було якихось тюбиків, флаконів, коробочок і всього іншого.

У мене величезний недолік: я не помічаю пилу. От не бачу, і все. Зате жінки бачать піщану бурю буквально на кожній поверхні! Я взагалі дивуюся, як можна жити, дивлячись на все як крізь збільшувальне скло. Яке значення в спільному житті двох людей має пил?

Виявилося, дуже велике. Як, втім, і багато іншого, для мене зовсім не суттєве. У цьому сенсі я зазвичай надавав співмешканці право самій робити прибирання у володіннях, куди її допустили, і це нерідко викликало образу. Але ж це треба їй, а не мені?

Мої друзі, мої захоплення – це, звичайно, табу. Якщо я запрошував в гості хлопців (а ми ніколи не напивалися вщент і не бешкетували), то майже завжди стикався з явним невдоволенням.

А в чому справа? Почитай книжку в кімнаті, подивися фільм, якщо на те пішло, посидь з нами: ніхто ж не заперечує! Ні, ми будемо надувати губи і говорити: «Я відчуваю себе зайвою!» Тоді як сама готова погомоніти з п’ятдесятьма подружками за один вечір, обсмоктуючи з ними буквально кожен свій крок, ділячись усіма на світі плітками і не звертаючи на мене жодної уваги.

Траплялося, я намагався жити в квартирі у жінки, але це взагалі оберталося чимось нестерпним. Здавалося, простіше оселитися в музеї! Знову порядки, порядки, порядки: це не забруднити, це не чіпай, шкарпетки прибери. При цьому, оскільки я багато чого можу робити руками, мене тут же долучали, так би мовити, до суспільно корисної праці.

Згодом я зрозумів, що в будь-якій квартирі, де мені доведеться пожити, я неминуче полагоджу унітаз або повішу якусь поличку. Загалом така собі безкоштовна робоча сила. До того ж якщо жінка хоче, щоб щось було зроблено, це повинно бути зроблено негайно, інакше ти знову будеш поганим.

Логіку слабкої статі неможливо осягнути: то вони хочуть, щоб ти у всьому виявляв ініціативу, то прагнуть керувати самі. Я вже просто заплутався! А з якою легкістю дами кидаються звинуваченнями: «Він не мужик!» Не вмієш щось робити – не мужик, мало заробив – не мужик, не зміг швидко прийняти потрібне рішення або в чомусь помилився – теж не мужик. При цьому я жодного разу не чув, щоб хтось із нас говорив: «Вона не жінка!»

Надмірних вимог до зовнішності і характеру дам я не пред’являв, хоча, звичайно, вибирав тих, хто сподобався. І вже, звичайно, не цікавився, яка у жінки зарплата. А ось представниці слабкої статі нерідко дивилися прямо в гаманець і відразу питали, чи є у мене автомобіль, а якщо є, то який, яка житлоплоща і так далі.

Апетити деяких були дуже великі, і витягування грошей починалося мало не з першої зустрічі. Іноді я навмисне говорив, що безробітний або дуже мало отримую – в цьому випадку інтерес до мене губився майже миттєво.

Якщо дама давала мені відставку, то робила це, не церемонячись: просто переставала дзвонити і відповідати на дзвінки. А ось я змушений був пускатися в пояснення, ще й заспокоювати, вибачатися, хоча, напевно, міг би сказати: «Ти мені вже не подобається, набридла!»

Загалом, я так і не зрозумів, заради чого необхідно одружитися. Заради “ночей”? Їх можна мати і разово, на стороні – все більше вражень. Заради того, щоб хтось вів домашнє господарство? Це можна робити і самому. При цьому ж пити молоко прямо з пакету, мити посуд, коли заманеться, не витирати кожен день пил, кидати шкарпетки на диван, без перешкоди дивитися футбол і взагалі відчувати себе вільною людиною.

За матеріалами.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!