«Навіть камінь заплаче.. Тисячі людей на колінах, старі і малі.. Плине кача.. Михайло повернувся додому…»

Сьогодні на Тернопільщині попрощалися з військовим Михайлом Цимбалістим, який віддав життя захищаючи Батьківщину.

Капелан Андрій Зелінський, який особисто знав Героя, написав про нього на своїй сторінці у фейсбук:

НАС СТАЛО МЕНШЕ…

Не на одного, на всіх. Бо кожне людське життя містить у собі досвід цілого людства. Ми народжуємося, горланимо, відкриваємо світ, розмахуємо руками і невтомно топчемо асфальт у пошуках власного місця під сонцем. Хтось зрештою зупиняється, а хтось іде напролом. У когось лінія горизонту проходить під самим носом, а хтось упевнено дивиться удалечінь, бажає великого. Ми різні, але всі ми люди – замріяні, заклопотані, закохані, втомлені. І ціле наше життя кіноплівкою прокручується в рамках однієї єдиної миті – тут і зараз. Вона безцінна. І триває недовго. Рівно ж як і кожен постріл живе лише мить. Зовсім нетривкий, але такий інколи неминучий…

Не можна переносити життя на завтра. У житті кожна мить – найважливіша. І кожна – вирішальна. Не можна гайнувати часу, не встигаючи сказати одне одному найважливішого. Забігані, замотані, задумані, завжди відкладаємо на потім те, що важить багато і коштує дорого, а може, й зовсім безцінне. Хоча все воно й могло б поміститися в одну єдину мить, якої вже, на жаль, не повторити, не перемотати, не відмінити – в одну з міліонів можливих миттєвостей.

Міша, я от про що: ніколи не думав, що мені доведеться тобі це казати – саме мені, саме тобі, саме ці слова. І хоча це зовсім неправильно, мушу. Ти завжди знав своє місце в житті, ти знав чого хотів і куди цілитися. І ти зробив усе правильно. Не все, правда, встиг. Але ж попереду ціла вічність. Життя – рух. І нікому його не спинити. Жодній кулі. Просто інколи настає та сама мить, коли час переливається у вічність. Життя ж триває – тепер, щоправда, уже вічне. А рух не припиняється.

Чуєш, друже, не сумуй там, пливи спокійно – час перегонів завершився. Тепер ти у повній безпеці. І у нашій пам’яті. А ми обов‘язково наздоженемо. Просто спокійно продовжуй свій шлях.

Не думав, Міша, що колись доведеться тобі це сказати – саме мені, саме тобі, саме це: Колись давно, якоїсь із міліонів можливих митей, мені поталанило з тобою перетнутися. Ти завжди був справжнім. До кінця. Спочивай з Богом, брате.

Дякую за службу!!!

І за дружбу…