2 речі, які діти ніколи не зможуть пробачити своїм батькам
Діти можуть злитися на батьків. Іноді вони навіть обіцяють, що не пробачать і ніколи не забудуть. Найчастіше ці «милі» погрози нічого не означають. Але трапляються й інші випадки, мова про вчинки дорослих, які дійсно завдають малюкові глибокої емоційної травми. Ставши дорослим, він, можливо, зможе зрозуміти причини, але пробачити — ні.
1. Нестримані обіцянки.
Якщо немає можливості обіцянку виконати, то краще її не давати. Ця істина, яку нам самі дорослі вселяють із дитинства, правильно? І повторюють це дитині щоразу, вимагаючи, щоб вона свої обіцянки виконувала.
Однак самі дорослі частенько їх порушують, при цьому завжди знаходять виправдання — не змогли, якісь сторонні причини завадили, і взагалі: у батьків і так багато проблем, “що ти лізеш? Май совість, зрозумій, не чіпляйся!”
Мій друг так досі не пробачив батька, який пообіцяв після першого вересня у першому класі зводити його в похід — мовляв, ти в мене вже дорослий, варитимемо юшку на багатті з риби, яку самі спіймаємо, і спатимемо в наметі.
Він школу закінчив, а батько в похід так і не зводив, при цьому, коли хлопець був зовсім дрібним і мав наївність нагадувати — “Тату, а коли похід?” ще й сварив того. Мовляв, у мене справ і так по горло, що ти лізеш, немає часу!
Чому ця історія принесла дитині так багато болю – батькові незрозуміло й досі. Якось спробував він (мій друг) цей гештальт закрити. І що ви вважаєте? Батько ж його й засоромив — мовляв, як можна бути таким злопамятним?
2. Неповажне ставлення дорослих до дітей
Так, я знаю, зараз багато хто обуриться — за що, мовляв, ми повинні дітей поважати, вони ж дрібні! Так думає набагато більше людей, ніж може здатися на перший погляд.
Скільки батьків ставляться до дітей зверхньо, навіть із деякою зневагою — мовляв, ось виростеш, станеш людиною, тоді говоритимемо на рівних, а поки що цить, малявко. Скільки батьків не поважають дитячу працю (хоч би як це смішно звучало), не цінують дитячих поривів допомогти і навіть не здогадуються, як важливо похвалити, а не посміятися, коли дитина підносить їм своє творіння — малюнок, припустимо, або вироби.
Приклад із життя: чудова майстриня, яка зараз робить дуже гарних ляльок і продає їх колекціонерам за кордон (так вигідніше), все дитинство ховала від батьків свої вироби. Тому що мама казала, що сукні, які вона лялькам шиє — убогі, а батько — спочатку сварився, що вона витрачає час на порожні заняття, тоді як треба вчити математику і вступити після школи на банківську справу.
Якось батько спересердя сказав дядьку (брату матері), що, мовляв, у тебе діти хороші, а моя — дурепа, витрачає час на дурниці. За столом. На дні народження. При всіх родичах і доньці. І порадив їй брати приклад із дітей цього дядька — вони, мовляв, у житті всього досягнуть.
Ну, мовчить зараз майстриня, а що робити? Батько і мати, як-не-як, рідні. Образа залишилася. Хоч і розуміє, в дев’яності всі дорослі думали, що треба дітей до фінансів ближче… Добра бажали. Розуміє це, але все одно образу не пробачила.
Скільки таких випадків? Подумайте про це…
