А хіба може бути погано й сумно, коли тебе так люблять? І коли в тебе є такі друзі?
Жінка набрала номер телефону «Катріни» й сказала, що не прийде на зустріч – звісно ж, Оленка обіцяла приїхати в лікарю і побути з Андріаною. І це також тішило. Бо завжди легше переживати тривогу, коли хтось обіймає тебе за плечі.
І нестримна дівчина приїхала – з обвітреним обличчям, сміливим поглядом і твердою впевненістю, що після таких складних випробувань обов’язково будуть великі благословення від Бога для Олега й Андріани.
Поки йшла операція, дівчина розповідала подрузі, як перехоплює подих, коли сильний вітер дме тобі в обличчя з океану.
І яким маленьким здається наземний світ, коли торнадо розгулює по полю, танцюючи свій відьомський танець. А ще – яке прегарне нічне небо над екватором. І яка незвична свіжість у легенях, коли стоїш над великим водоспадом.
Андріана слухала й забувала думати про сумне – і сумного ставало дедалі менше. Операція пройшла успішно, а все решта не мало ніякого значення. Бо Олег, ледь прийшовши до тями після наркозу і дуже ще смішно ворушачи язиком, зізнався дружині в коханні й розповів їй, як йому добре й спокійно поруч із нею.
А хіба може бути погано й сумно, коли тебе так люблять? І коли в тебе є такі друзі? І коли від ураганів перехоплює дух і голова йде кругом, але тим приємніший потім спокій?
Андріана поклала голову на лікарняну подушку поруч із чоловіком, увімкнула музику, поділилася одним навушником із коханим, і вони взялися танцювати пальцями, не зважаючи на Оленин фотоапарат, її сміх і надто серйозних медсестер
Надійка Гербіш «Теплі історії до кави»
