А в суботу свекруха мене приголомшила своїм вчинком – привела свого Толика до нас додому. Уявляєте? Мого чоловіка зі свекром вдома не було, а я почувала так, наче це я роблю щось таке підленьке
У шлюбі я перебуваю кілька років, нашому синочку вже три рочки. Коли я пішла у декрет, то для нашої родини наступили дуже непрості часи, так як мама моя живе в іншому місті, то можливості переїзду до неї ми навіть не розглядали, а от батьки чоловіка живуть у приватному секторі тут, в нашому місті, то ми й перебралися до них, щоб зекономити на оренді. У свекрів гарний, великий, просторий будинок, то тісно точно нікому не буде, а у плані грошей, то ми одразу відчули суттєву різницю.
На початках все було просто чудово. Життя у родині чоловіка видавалося казкою. Свекор просто з рук не спускав єдиного онука. Про всілякі подарунки для малого годі й говорити, від ласощів до одягу – свекор скуповував все з неймовірною радістю і Максимко відповідає йому щирою взаємністю.
А от моя друга мама на фоні свекра видавалася справжнім айсбергом. Малий Макс потрібен їй лиш для фотосесій, в якщо пролистати її стрічку у фейсбуці, то можна подумати, що вона взагалі ідеальна бабуся, але це тільки на світлинах. Зазвичай до онука вона ставиться досить байдуже, якщо не сказати холодно.
Марина Андріївна дуже дбає лише про себе! На роботу збирається години зо три, крутить кучері, вивбирується, вимальовується. Їй 53, але виглядає вона чудово.
Якось я сказала їй про те, що вона чудово виглядає, але її відповідь мене трохи збентежила:
– Анютко, в моєму віці кохання робить дива!
Я не надала значення цим словам, адже думала, що вона свого чоловіка має на увазі.
Але місяць назад мої ілюзії рухнули.
Ми сиділи за кавою і я розповідала Марині Андріївні про свою маму, що вона ростила мене сама і заміжньою ніколи небула, хоч і була надзвичайною красунею. Стосунки у неї були, але до шлюбу так і не дійшло і вона залишилася самотньою.
Моя розповідь викликала шквал емоцій у свекрухи, вона сказала, що це дуже нерозумний вибір – жити самотою, що мамі треба мати когось поруч, бо це і фінансово вигідніше і для душі добре.
Ну і вишенькою на торті було її зізнання, що вона вже років зо п’ять зустрічається з чоловіком, що значно за неї молодший, здається на десять років(я не все запам’ятала, бо була, м’яко кажучи, ошелешена).
Вона розповіла, що цей Анатолій дає їй і на одяг, і на зуби, і на косметолога. Ну і для “душі”, звісно ж.
Вона так захоплено розповідала, що й не зважила на мій переляканий вираз обличчя, а коли схаменулася, то просто попросила нічого не розповідати її синові.
Сказала, що багато хто догадується, що вона має когось, але правди ніхто з них не знає.
А в суботу вона мене взагалі приголомшила своїм вчинком – привела свого Толика до нас додому. Уявляєте? Мого чоловіка зі свекром вдома не було, а я почувала так, наче це я роблю щось таке підленьке, а не вона. Мені досі соромно!
Як я маю зараз вчинити я взагалі розгубилася! Знаючи свекра, то страшно уявити, що з ним буде коли відкриється правда, для нього родина – це абсолютно все!
Думала мовчати, але чи не зроблять мене винною, коли шило вилізе з мішка? І ще мені дуже неприємно, що я мушу це тримати в секреті від чоловіка, це мене робить частиною цієї великої неправди і чи буде мені довіряти чоловік, якщо дізнається, що я все це знала і мовчала.
