Акуратно вдягнена бабуся просила милостиню під магазином. Я дала її кілька сот гривень і простежила, куди вона потратила кошти
Давно вже треба було оновити продуктові запаси, зовсім спорожнів холодильник. Я вирушила в улюблений супермаркет, до якого так зручно під’їхати і припаркуватися.
Біля магазину стояла бабуся, яку раніше тут не помічала. Вона сиділа на краєчку і гірко плакала.
Виглядала бабуся – сумніше нікуди, одяг зношений, але при цьому чистенька. Видно було: виживає з останніх сил. Я пригальмувала, вона підняла очі:
– Дівчинко, будь ласка, допоможи купити хліб , дуже тебе прошу …
У мене просто серце стислося.
Не подавати різним сумнівним особам – мій принцип, не хочеться спонсорувати сумнівних особистостей, від яких несе перегаром. Давно відомо, хто жебракує на хлібних місцях і як пристойно вони заробляють.
Але ця бабуся не була схожа на всіх інших. Їй було важко попросити, вона ні до кого не приставала. Та й зі мною заговорила, лише коли я сама зупинилася.
Тому я витягла з гаманця купюру вартістю в двісті гривень і простягнула їй.
Старенькій було явно ніяково, але і відмовитися вона не могла, була дуже вдячна. А я задумалася: невже шахрайка? Ну, буде мені урок тоді.
Поки я робила покупки, краєм ока спостерігала за бабусею. Подивилася, вона щось купила, але дуже швидко, і кудись побігла. Я тихенько попрямувала за нею. Бабуся пройшла провулочки і зайшла в якийсь похилений сарайчик.
Я не дуже думала, навіщо, але заглянула туди теж. Напевно, не чекала, що вона накинеться на мене з битою. Звичайно, ніхто на мене не кидався.
Усередині сарайчика я виявила старий продавлений диван зі старою ковдрою, прогнилу підлогу, стіл. На стіл бабуля якраз викладала хліб і молоко. Потім з полегшенням сіла на диван.
Помітила мене і явно злякалася.
Я вибачилась.
Зізналася: вирішила, що вона шахрайка, актриса. Вирішила поцікавитися, куди піде. І бабуся розповіла, як вона потрапила в таку ситуацію.
Історія баби Валі
Сім’ї і близької рідні у бабусі не було, військове дитя з дитбудинку, звичайна історія. Вона ще в Союзі отримала маленьку квартирку, там і жила. Чоловік загинув в аварії разом з синочком.
Залишилася баба Валя одна, а таких людей уважно пасуть шахраї. Добралися і до неї, виставили з квартири. Ось тепер сидить в цьому сарайчику, де у неї барахло зберігалося. Просить дріб’язок на вулиці, намагається хоч зрідка ходити в лазню, прати одяг. Обходиться хлібом і молоком, виживає, як може.
Боїться тільки одного – замерзнути, адже осінь скоро змінить зима.
У мене серце розривалося від жалю.
Я захотіла їй допомогти, для початку вивантажила з пакета з продуктами все, що їй підійде: консерви, сир, фрукти і овочі.
А потім написала в соцмережах історію бабусі, запитала, як вирішити проблему і не дати людині замерзнути, як собаці.
На зв’язок вийшов однокласник, у нього дача взимку пустувала. Опалення там було проведено, до магазину недалеко – а йому хотілося б, щоб хтось там жив, доглядав за порядком.
Для баби Валі це було чудо, і ми тут же переправили її в нове тепле житло. Льох з картоплею і соліннями, трохи грошей сходити в магазин, зиму старенька точно перебуде.
Але вічно вона там жити не буде, ми думали, що робити далі.
Але буквально через місяць рішення знайшлося: літня вчителька захотіла поселити бабусю до себе в вільну кімнату, як компаньйонку. Удвох не так самотньо, можна піклуватися один про одного. Та й скинувшись пенсіями, можна більше собі дозволити. Тепер бабусі постійно гуляють разом, а ми відвідуємо їх пару раз на місяць.
Страшно, скільки таких жінок залишилося без житла, добре б, щоб їм не шкодували хоча б монеток.