Бабуся обіцяла, що залишить мені у спадок свою квартиру. Але батьки якось переконали її переписати житло на них, і в підсумку мені нічого не перепало. Вони продали мою спадщину, щоб купити собі дачу. Подругам їхні родичі дарують гроші і нерухомість, а у мене рідні мама і тато відібрали останню надію на власне житло

У свої 34 роки я досі незаміжня. Через важке матеріальне становище, я не можу налагодити своє особисте життя: немає ні машини, ні квартири, ні заощаджень. Все, що заробляю, витрачаю на винаймання житла, їжу і хоч якийсь одяг. При чому, купую лише найнеобхідніше, економлю практично на всьому.

Сучасних чоловіків, природно, такий стан речей не влаштовує – всі прагнуть знайти собі жінку, у якої є хоч якась матеріальна база, щоб в майбутньому використовувати це в спільному побуті. Та ще й вік у мене такий, коли суспільство до людини вже висуває особливі вимоги, мовляв: якщо жінці 34 роки, і вона досі не створила сім’ї, то вона повинна хоч кар’єру вже побудувати і заробити собі на нерухомість. За матеріалами.

У моєму ж випадку вийшло так, що мої батьки свого часу не захотіли оплачувати мені навчання, і я залишилася без освіти, а без освіти зараз багато не заробиш, ось і доводиться все життя тинятися по знімних квартирах.

Була надія на те, що бабуся залишить у спадок свою квартиру – вона сама мені це обіцяла. Але батьки якось переконали її переписати житло на них, і в підсумку мені нічого не перепало. Вони продали мою спадщину, щоб купити собі дачу. Тепер вимагають народити їм онуків, і дивуються, чому я на них ображаюся. Як я стану налагоджувати своє особисте життя без гроша за душею, і на які гроші буду ростити дітей (якщо вони у мене коли-небудь з’являться) – їх не хвилює.

Допомагати вони не збираються. Кажуть тільки, що я даремно витрачаю своє життя, і що мені давно вже потрібно було вийти заміж. Я, можливо, і не проти це зробити, ось тільки ніхто не хоче одружуватися з безприданницею. Мама навіть умовляє народити «для себе», щоб не залишатися на старості самотньою, але мені цього не потрібно. Не хочу потім тягнути дитину одна.

Коли я говорила батькам, мовляв: даремно вони продали бабусину квартиру, адже вона дуже сильно потрібна була мені, вони образилися, і виставили все в такому світлі, що я не вдячна дочка, і не ціную «всього того, що вони мені дали». Хоча насправді, вони мені не дали практично нічого.

Подругам їхні родичі дарують гроші і нерухомість, а у мене рідні мама і тато відібрали останню надію на власне житло. Невже вони не розуміють, що не можна народжувати дітей на знімній квартирі, коли грошей вистачає тільки на оренду і харчування?

Я сильно на них ображена. Не знаю, як з ними спілкуватися після всього цього. Звичайно, я була б рада вийти заміж і народити, але ж ніхто з чоловіків не зазіхне на злиденну жінку мого віку. У всьому я звинувачую своїх маму і тата. Вважаю, що своїм егоїзмом вони зіпсували мені життя.

Що виходить – їх батьки таки дали їм щось (бабусину квартиру забрали вони), а мені вони не вважають за потрібне щось давати.