Бідний зять з глухого села. Ой, що життя йому ще вготувало! Відтоді якось так і повелося: бать­ки допомагали молодій сім’ї, точні­ше Любі. Модний одяг і відпочинок, новенька машина і квартира у центрі Тернополя були записані на неї

Коли зацвітає жасмин. Вона зайшла у вагон на одній з невеликих приміських станцій. У руках – букет свіжозрізаного, ледь розквітлого дуже пахучого та білосніжно-білого жасмину.

Що у Люби з Ігорем уже дорослі сини. І що відпочивати вони їздять якщо не усією сім’єю, то принаймні завжди удвох. Найбільше Любі подобається в Ігоревих батьків на Волині. Особливо ось у таку пору. Коли зацвітає жасмин– Біля вас вільно? Автор: Зіна Кушнірук  Наш День

– Так, сідайте, – припросила я жінку. – Так гарно пахне ваш жасмин.

Вона теж приязно посміхнулася.

– О, його у чоловікових батьків цілі зарості. Кущі довкіл усього подвір’я. На перше побачення чоловік приніс мені теж гілку жасмину.

Слово за словом ми розговорилися. І Люба розказала мені свою життєву іс­торію.

… У цей день вона вирішила оста­точно: Ігор Васильович, куратор їхньої групи, стане її чоловіком. По-перше, тому, що у свої тридцять шість він уже доктор наук, без кількох хвилин – про­фесор. По-друге, усі, і студенти, й ви­кладачі, твердили, що Ігор Васильо­вич – вічний холостяк, для якого існує лише наука, а не жінки. Що ж, вона до­веде протилежне. По-третє, вона вийде за Ігоря заміж всупереч батькам. Вони ледь не з пелюшок пророчили їй принца: красивого, розумного і замож­ного.

З першою вимогою проблем не було. З розумними теж можна щось придумати. А от заможних, щоб і ма­шина, і квартира, і щорічна відпустка десь на сонячних пісках, було не густо.

Якось вона запросила Ігоря Васи­льовича додому.

– У нас багата бібліотека, немало рідкісних видань. Може, вам щось зго­диться…

Ігор сподобався батькам. Доти, доки не зізнався, що живе у гуртожит­ку. Але Люба не збиралися відступати. Досі ж батьки виконували усі її заба­ганки.

Вона усе продумала: дипломну писа­ла в Ігоря Васильовича, тож часті їхні зу­стрічі, консультації ні у кого не викли­кали підозр. На випускному в інституті танцювала лише з ним – цього уже ніх­то не міг заборонити. А невдовзі, через якийсь місяць, шила весільне плаття.

Та будні виявилися сірішими, ніж Люба сподівалася. Вічно заклопота­ний своїми книжками, Ігор не вилазив з бібліотек. Філософія, яку раніше вона вчила, щоб привернути увагу майбут­нього чоловіка, тепер уже її не цікави­ла.

Люба чекала літа. Тоді разом з Іго­рем вони виберуться з цього тісного міста. Але те, що запропонував їй чо­ловік…

– Поїдемо у село. До моїх батьків. Я так давно не був з ними.

– Ігоре, ви їдьте. А Любі треба сер­йозно поправити здоров’я. Не в селі ж…

Батько Люби дав зятеві чітко зро­зуміти: його донька у ту глухомань на Волині не поїде. Він уже домовився про путівку у Болгарію.

Відтоді якось так і повелося: бать­ки допомагали молодій сім’ї, точні­ше Любі. Модний одяг і відпочинок, новенька машина і квартира у центрі Тернополя були записані на неї.

– Одна донька. Хіба не маю права? Тим більше, чоловік – хоч і без п’яти хвилин професор, але зарплата… – хва­лився Любин батько знайомим.

Мав право і можливості. Давно уже працював на такій посаді, що міг забез­печити навіть онуків. Любив «пофіло­софствувати» на цю тему з зятем.

– Теорію можна в університеті ви­кладати. А от спробуй втілити її на практиці.

– А ви не втручайтеся у нашу сім’ю. Дамо раду і самі. Врешті, чого нас жа­літи? Ось попрацює Люба трохи лабо­рантом, потім вступить до аспіранту­ри. А там народимо дітей, – Ігор чи не вперше заперечив тестеві, а Люба вко­тре стала на бік батька.

Того літа вони знову роз’їхалися. Ігор – в село, Люба – у Крим. Там, де море б’ється в гори, де на світанку стоїть густий бриз і над водою про­кидаються альбатроси, а ввечері пах­нуть мигдалем сади. Там вона зустрі­ла його, Олега. Майже хлопчиська, ве­селого і безтурботного, зовсім не схо­жого на вічно серйозного Ігоря. Вони шукали у прозорій воді мушлі, ловили крабів і не помічали, як швидко збіга­ють дні. Вона зустріла нарешті свого принца.

Люба послала телегра­му батькам: їй потрібні гроші. Якось не поміча­ла, що у ресторанах, ба­рах вона за все розра­ховувалася сама. Олег, який відрекоменду­вався бізнесменом, чо­мусь не спішив цього робити.

І все-таки день розлуки прийшов.

– Я обов’язково знайду тебе, – Олег турботливо заніс Любині речі в купе.

Вже пізніше, у поїзді, помітила, що з її сумочки зник гаманець, а з потай­ної кишені плаття, про яку знав лише Олег, – золотий ланцюжок і перстень. Навіть французькі парфуми зникли.

Ще не вірила. Гарячково перебира­ла речі. «Якась помилка», – заспокою­вала себе. Та коли з телефону, залише­ного їй Олегом, жіночий голос відпо­вів, що це ніяка не квартира, не офіс, а школа-інтернат, Люба зрозуміла: її просто обдурили, використали. Як, на­певно, багато жінок до неї.

Ось тобі і принц. Прямо з морських хвиль. Ішла містом, яке завжди їй зда­валося тісним. Власне, так любив по­вторювати її батько. А Ігор?.. Треба б розповісти йому усе.

Заплющила очі. Почула дивний звук. Здається, так скрегочуть гальма.

Вона опритомніла у лiкарні. У білій рeанімaції білі стіни. І таке ж біле Іго­реве обличчя. Люба відчула, як по щоці сповзає велика солона крапля. Ще і ще… Цілий дощ, злива, що змивала усе довкруг. Усе, що було досі. Тільки вона і Ігор залишаються удвох.

У них справді були попереду безсо­нні ночі. Довгі розмови і мовчання: без клятв, без урочистих обіцянок. Остан­ні дні літа, яке, виявляється, буває привітним і в їхньому місті.

Ось майже і вся історія. Хіба дода­ти те, що вони чомусь поміняли свою квартиру у центрі міста на інший, ти­хий і зелений мікрорайон. Що у Люби з Ігорем уже дорослі сини. І що відпочи­вати вони їздять якщо не усією сім’єю, то принаймні завжди удвох. Найбіль­ше Любі подобається в Ігоревих бать­ків на Волині. Особливо ось у таку пору. Коли зацвітає жасмин.