“ЧЕРЕЗ МІЙ ГРІХ, МОЯ ДОЧКА СТРАЖДАЄ ДО СИХ ПІР, А Я БОЮСЯ ЗІЗНАТИСЯ, БОЮСЯ!” ПОРАДЬТЕ БУДЬ ЛАСКА ЩО РОБИТИ!!!
Нагрішити дуже легко. А ось замолити гріх та зізнатися в скоєному гріху – дуже боляче і просто нереально. Ось і мені важко зізнатися в моїх гріхах.
Мені 55 років, за все своє життя, я ні разу не вчиняла тяжких гріхів, намагалася жити по правді і по закону. Але 20 років тому, я зробила гріх, по відношенню до рідної доньки.
Через мій гріх, моя дочка страждає до сих пір. У неї немає життя, а я боюся зізнатися, боюся її втратити, боюся, боюся!
20 років тому, моя 15 річна дочка, сказала, що вона вaгiтнa. Це був шок, я ростила її одна, працювала бухгалтером, з ранку і до ночі, щоб вона ні в чому собі не відмовляла.
Вона весь час ночувала вдома, тому я ні про що не переживала. Не було підгрунтя для страху i ми відвідали гiнeкoлoгa. Шок, вaгiтнiсть 10 тижнів. Лікар, попросив дочку вийти, а мені сказав, що aбopт краще не робити, дочка може залишитися безплiднoю.
У той же вечір я познайомилася з Антоном, батьком дитини. Хлопчик на 2 роки старший від дочки, ще вчиться, з батьків тільки бабуся. Сиділи, трималися за ручку, розповідали, як люблять один одного, а я дyрa, не хотіла й слухати, все думала, як бути?
На наступний день, на роботі, за чашкою чаю, порадилася з колегою, у неї зв’язків багато, може допомогти. Вже через 4 дні у мене на столі лежала адреса клініки в іншому місті. Перший раз ми поїхали разом з донькою, лікар оглянув її і сказав, що у неї все в порядку, здали аналізи, за результатами поїхала одна.
Зайшла я до лікаря. Він мені все розповів. Я все роблю правильно, так мені тоді здавалося. Ну навіщо їй в 16 років дитина. А школа? А університет? Я марила, щоб у неї була вища освіта. Тому я просила лікаря допомогти мені, і коли лікар сказав: «Так що, чи вам потрібна дитина»? І я відповіла негативно.
Загалом, щоб довго не розписувати, я зробила благодійний внесок у фонд клініки, гроші тоді були, домовилися, що народжувати дочка буде в цій клініці. Всю вaгiтнicть Антон з донькою то сварилися, то мирилися, придумували імена дитинці, а я навіть і слухати не хотіла!
Дочка народила 6 квітня, точніше робили кесарів, народився хлопчик, хороший, 3 кг 700 гр. Лікар мені показав, говорить «Може, передумаєте»? Але я була непохитна, написала відмову від дитини, замість дочки. Коли дочка прокинулася, їй сказали, що хлопчик пoмep. Була істерика, а мені було не боляче, я тішила себе, що все добре пройшло.
Так, вам зараз здається, що це історія з якогось фільму, але це моє життя, на жаль, не фільм, і не книга.
З того моменту пройшло більше 20 років. Дочка через 3 роки вийшла заміж за Антона, його бабуся пoмeрлa, переписавши на нього квартиру, де вони і живуть. Вона закінчила університет, знайшла хорошу роботу, у них є все, все крім діток. Дочка вже 10 років лiкyється, але все безрезультатно. Два роки тому зважилися на ЕКЗ. Я продала свою величезну трьохкімнатну квартиру, купила собі однушку, а гроші віддала на oпeрaцiю. Загалом, було 3 спроби і все марно, а 7 місяців тому доньці поставили діагноз – бeзплiддя.
З того моменту у них з Антоном почалися сварки, а вчора вона прийшла до мене і сказала, що Антон хоче свою дитину, тому просить його відпустити.
Дочка проплакала всю ніч, на ранок вирішила сама подати на розлучення, тому що любить, не хоче робити йому боляче. І ще сказала одну фразу: «Якби моя дитина була жива, то у нас було б все по-іншому, і навіть якщо б Антон від нас пішов, я б не залишилася одна, як зараз».
Серце кров’ю обливається, я своїми руками пoгyбила життя своєї дочки. Вона з кожним днем згасає. Я хотіла їй розповісти все, але чи зрозуміє вона, як відреагує? Шукати вже марно, та й що буде далі? Сиджу, пишу і обливаюся сльозами. Господи, прости мене за мій гріх.
