ЧОЛОВІК МЕНЕ ЗУСТРІЧАВ БЕЗ КВІТІВ І БЕЗ ПОСМІШКИ. ВІН НАВІТЬ НЕ РОЗПИТУВАВ, ЯК Я ПРОВЕЛА ЧАС. ЙОМУ ЦЕ НЕ ЦІКАВО. ТІЛЬКИ МОЇ НАБИТІ ВАЛІЗИ НОВИХ РЕЧЕЙ ЙОГО ТРОХИ ЗБЕНТЕЖИЛИ

Заздрість іноді робить з нами те, чого ми самі від себе не очікували. Є у мене чоловік – досить звичайний: вічно на роботі і умовити його на якусь авантюру дуже складно. Живемо з ним разом вже десять нудних років. Розійтися теж шкода, адже звикли один до одного, так і дев’ятирічна дочка дуже до нього прив’язана. Разом ми нікуди не ходимо, хіба що до кумів на свята і до дочки на ранки. Фінансово ми забезпечені – багато працюємо, але на хороший відпочинок завжди не вистачає. Свекруха живе в селі біля моря, так що дочка все літо у неї, мене ж не запрошують.

На роботі у мене є одна цікава дівчина. Звати її Світлана, і вона так добре виглядає, що просто завидки беруть. Її гардеробу можна тільки позаздрити, та й способу життя теж. Завжди весела, розкута, вона неймовірно притягує до себе. Вся сильна частина колективу таємно в неї закохана. Але я не могла розібратися в одному: як вона так часто дозволяє собі літати на відпочинок, адже це зовсім не дешеве задоволення. Однієї нашої зарплати явно не вистачило б, і вона завжди підкреслює свою свободу.

Скориставшись вдалим моментом, я запитала у жінки про це. Виявляється, у неї є прихильник в Туреччині, куди найчастіше вона і літає, який і “ставить” їй відпочинок і шопінг, а вона йому свій час. Спочатку я зовсім не могла її зрозуміти, мій спосіб мислення просто не передбачав можливості зрозуміти таку поведінку. Бо ж як це так можна? Але коли заспокоїлася, трохи поміркувавши над ситуацією, я її зрозуміла. Адже що в цьому такого дивного? Кожен отримує те, на що розраховує. Хіба її спосіб життя приносить їй менше щастя, ніж мені мій?

Я делікатно почала дізнаватися подробиці того, як їй це вдалося. Світлана мені все розповіла. Вона зрозуміла, що я зацікавилася цим і запропонувала мені спробувати поїхати з нею. Спочатку я довго не могла налаштуватися, але дивлячись на своє нудне і одноманітне життя, таки прийняла рішення.

Чоловікові сказала, що моя компанія підписала контракт з Туреччиною і мені запропонували взяти участь в навчанні там на два тижні. Як він мене збирав! І гроші на новий купальник дав, і пакував в чемодан мої костюми. Навіть до аеропорту підвіз на своїй копійці.

Зустріли нас зі Світланою з квітами. Блондинки у них особливо в пошані. Я навіть не очікувала, що кавалери такі галантні і приємні. Розмовляли ми по-англійськи. Ці два тижні минули, немов в раю. Я могла собі дозволити абсолютно все: вишукану їжу, прикраси і одяг на мій смак. Миттєве втілення будь-якої забаганки. Мені так не хотілося повертатися в свою сіру реальність. Правда, ми домовилися про наступну зустріч через місяць.

Чоловік мене зустрічав без квітів і без посмішки. Він навіть не розпитував, як я провела час. Йому це не цікаво. Тільки мої набиті валізи нових речей його трохи збентежили, але я сказала, що мені дали непогану премію. Вже минув практично місяць, як я приїхала зі свого відпочинку. Мій закордонний друг знову надіслав мені квитки на літак.

Сказати чоловікові, що їду на чергові курси чи зізнатися і почати нове життя?