Чоловік мені не вірив, доки сам не стикнувся зі своєю мамою. Бо до того вона старалася піти до приходу Сергія, перед цим мені все вичитавши.

А тут він пішов у відпустку і на свої очі та вуха побачив, що я не видумую.

В моєї свекрухи Тамари Василівни є ключ він нашої квартири і ми з чоловіком обоє були не проти цього.

Справа в тому, що це дуже практично, адже варто загубити ключі чи забути вдома, а тут мама завжди на підхваті з ключами.

А ще у нас був не дуже приємний випадок з сусідами, які робили автономне опалення і треба було перекрити стояк з газом. А до нас додзвонитися не можна було і люди до нашого повернення сиділи без газу, бо перекрили по стояку.

Тому ми лишали вже ключі мамі Сергія, а вона приходила чи не кожен день, то вазони полити, то прибрати.
А потім так собі взялася, що вже й приходила, коли ми були вдома і приходила завжди з повчаннями.

Вона була настільки категорична, що мені було з нею дуже важко, бо вона не розуміла, що може бути по-іншому, у неї лише так, як скаже вона або ніяк.

Дійшло до того, що вона порядкувала в холодильнику, в нашій шафі, могла пересунути малі меблі, переставити місцями картинки чи фотографії.

І це все заставала я, бо Сергій на роботі і мені доводилося відстоювати куповані пельмені, які вона хотіла віддати комусь, бо її сина таким годувати не можна.

– Чого ж це не можна, – кажу я, – фірма хороша і фарш там якісний. якась жінка їх вже наліпила, а я лиш готове купила – що тут не так?

– Їжа має бути приготована тобою, а не чужою жінкою! Ти передаєш з їжею бажання життя на чоловіка!

Одним словом, вона мені так винесла мозок, що я вже лиш кивала головою і не бачила в тому ніякого просвітку.

Але сталося чудо і Сергій пішов у відпустку, а насправді, з радістю вернувся б на роботу, бо мама його таки довела.

Вже не знаю, чим вона там була незадоволена, але він не витримав:

– Мамо, ти колись заспокоїшся? Чого ти до нас так лізеш і все під свій манер переінакшуєш? Ти вже Олю дістала і мене теж! Я як в дитинство вернувся, коли ти мене вичитувала за уроки і успішність та порвані колготки! Навіть тато не витримав і пішов від тебе, а ти й далі не можеш вгомонитися! Та в тебе жодної подруги, лиш твоя єдино правильна думка! Подумай про це і віддай мені ключі!

Звичайно, що мама образилася і пішла геть, але це Сергія не засмутило.

– Знаєш, – казав він мені, – Мені було легше порозумітися з сусідами, які тиждень сиділи без газу, ніж з рідною матір’ю, яка каже, що любить тебе.

Я була несказанно рада, що все так склалося і, що не я стала ініціаторкою цієї затії з ключами, бо тоді б свекруха мене у спокої не залишила. Я рада, що це рішення чоловіка.

Я розумію, що вона не має куди піти чи з ким поговорити, але ж це її характер таке з нею робить, а не ми. Якби вона була інша, то й подруг би мала чи сусідку для розмови. А у неї є лиш вона і Сергій, і все.

Так людина не має жити, в такому замкнутому колі.

Але їй точно не поясниш.

Я сподіваюся, що вона буде інша. Коли у нас будуть діти. Але тут вже буде другий раунд, бо вона точно від дітей не відстане з повчаннями.

Але це буде ще не скоро, тому у мене є час наростити шкіру, щоб не бути такою чутливою емоційною.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота