Чоловік пішов від мене, коли наші діти одружилися. Він розповів, що довго чекав на цей день, навіть таємно купив і обставив будинок, щоб забезпечити собі спокійну старість.
Після тридцяти років шлюбу, коли наші діти одружилися та влаштували своє життя, мій чоловік раптово оголосив, що йде. Це сталося одного вечора, коли ми сиділи у вітальні, обговорюючи, як чудово пройшли весілля наших дітей.
“Я думав про це довгий час,” – почав він несподівано, – “і вирішив, що настав час для мене почати нове життя.” Я дивилася на нього здивовано, не в змозі зрозуміти, про що він говорить.
“Нове життя? Що ти маєш на увазі?” – Запитала я, відчуваючи, як моє серце стукає у вухах. Він підвівся і підійшов до вікна, дивлячись у темряву. “Я купив будинок. Будинок, де я планую провести свої літні роки… без тебе,” – його голос був твердим і рішучим.
Я відчувала, як повітря в кімнаті стає важким. “Ти що, чекав, поки діти з’їдуть, щоб піти від мене?” – Мої слова звучали слабо і неживо. “Так,” – він обернувся до мене, його обличчя було непроникне, – “я чекав цього моменту. Я хотів, щоб наші діти були щасливі та облаштовані.
Тепер, коли вони створили свої сімʼї, я можу подумати про себе.” Я сиділа, не в змозі повірити у те, що відбувається. Все наше спільне життя, боротьба, радості та роки взаєморозуміння здавалися неважливими перед його бажанням піти. Залишившись сама, я замислювалася над тим, як все могло статися так несподівано.
Життя, яке я знала, зруйнувалося, залишивши мене в порожнечі та невизначеності. Але згодом я зрозуміла, що мені теж потрібно шукати свій шлях до власного спокою та щастя – незважаючи на все, що сталося.
А що мені залишилося робити?
