Чоловік заявив, що або я стану ідеальною господинею, або він попросить приїхати свою маму…

Два роки живемо з чоловіком, а до цього ще стільки ж зустрічалися, але разом стали жити тільки після весілля. Тут немає ніякої етичної підоснови, просто так склалися обставини.

Весь час знайомства чоловік здавався мені розважливим дорослим чоловіком, який не буде тягнутися назад до матусі. Це було одним з важливих критеріїв, за яким я виходила заміж. До цього у мене вже був досвід відносин з маминим синочком, нічого доброго не вийшло.

Відразу скажу, господарство не є моїм захоплення. Я можу спокійно пройти повз незаправлене ліжко, залишить посуд в раковині на ранок і замість прибирання на вихідних сходити кудись розважитися і відпочити. Ні, вдома у нас не хлів, як ви могли б подумати. Я прибираю, перу, готую, але без фанатизму.

Для себе я вирішила, що не буду горбатитися на ниві домашнього господарства, як це робила моя мама. Так, у нас вдома була ідеальна чистота, вона кожен день готувала, ще й працювала. І що в результаті?

До своїх п’ятдесяти вона виглядає виснаженою бабусею, яка кращі роки життя витратила на прибирання і готування. Батькові це, до речі, абсолютно не завадило п’ять років тому піти до молодої дівчини.

Тому я прибираю під настрій, готую на кілька днів вперед і намагаюся взяти від життя максимум, поки є сили, бажання і можливості. Сидіти вдома і натирати по третьому колу столові прилади або пилососити неіснуючий пил буду в старості, або не буду взагалі.

І мені здавалося, що такий підхід до життя влаштовує і мого чоловіка. Раніше я не помічала за ним посиленої тяги до прибирання або невдоволення з приводу вчорашнього супу. Однак ось уже півроку я вислуховую закиди, що господиня я ніяка і він втомився жити в таких умовах.

Спочатку він просто ніби ненароком кидав, що втомився два дні поспіль харчуватися одним і тим же, потім були претензії по непопрасованого вчасно одягу, а там і до прибирання дійшли. Сварки все набирали обертів, стаючи голоснішими і завзятішими.

– Я думав, що ти з часом втягнешся і станеш нормальною господинею, а до тебе так нічого і не дійшло, – заявив мені чоловік на моє запитання – а що він раніше нормально жив, а тут раптово почав возбухати з цього приводу. – Удома повинно бути чисто, їжа повинна бути свіжою кожен день, в квартирі повинен бути затишок – невже це так складно ?!

– Складно. Тому що в добі всього 24 години і я не хочу їх все проводити, борсаючись по дому від плити до пральки. Ти ще не забувай, що я працюю. Якщо я ще і всі твої примхи буду виконувати, то жити буде зовсім ніколи.

– Ти навіть не пробувала! Моя мама якось прекрасно все встигала. А якщо ти зараз не справляєшся, то що буде, коли діти підуть?

Ця розмова виникала кілька разів і постійно обурення ставало все більше по обидва боки. Перший час я злилася, тому що думала, що знаю чоловіка, а тут таке. Потім я намагалася знайти компроміс – добре, дорогенький, давай наймати послуги клінінгу, а готувати будемо по черзі.

Але і такий варіант чоловікові не підійшов – у нього є дружина, чому він повинен терпіти якихось сторонніх людей в будинку. А потім я опустила руки і просто огризалася на його нападки, сподіваючись, що скоро його помутніння пройде.

Нещодавно ж чоловік перевершив сам себе. В останній сварці він заявив, що раз у мене не виходить все поєднувати і я не вмію вести господарство, то він попросить приїхати до нас пожити свою маму. Так би мовити, для дачі майстер-класів.

Тут я вже не стерпіла. Свекруху я на дух не переварюю, тому що вона завжди в “білому пальто” – все знає, вміє, просто людина-пароплав. Спілкування з нею мені вистачає по телефону, а вже жити з нею під одним дахом і поготів не буду.

– Якщо ти не хочеш, щоб мама приїжджала і вчила тебе, то сама постарайся і зроби все нормально. Це не так складно, як тобі здається. Я готовий потерпіти місяць.

Він готовий потерпіти! У мене з очей впали шори – люблячий чоловік ніколи такого не сказав би. Сам би впрягся в господарство, запропонував якісь варіанти, а не заганяв у глухий кут, закидаючи вічними причіпками.

Не стану я терпіти місяць. Наступного тижня перенесу речі до батьків і подам на poзлучення. А там нехай його мама забирає своє дорогоцінне чадо, прасує йому шкарпетки, годує першим, другим і компотом, протирає всюди пил по сто разів на день. Я своє життя на це витрачати не хочу. В голові одна думка – добре, що не встигли народити дітей.