Чому ти тушиш світло своєї любові, коли навколо тебе згущується темрява
Дівчина жалвлась на подругу, що образила її. Сусідка заспокоювала ту і вмовляла пробачити подругу.
– Пробачити? Та як же це? Після того, що вона мені зробила? Адже вона така зла! Ні, зло не можна прощати – сказала жінка. І взагалі, чому я повинна любити людей, які не люблять мене, чому я повинна робити добро, коли навколо мене усі обманюють, зраджують і роблять капості?
– Розкажу я тобі одну історію – каже їй сусідка. – Жив на світі чоловік. І просив він Бога зробити так, щоб по ночах було світло, щоб свічок не запалювати, і щоб взимку було тепло, щоб піч не топити. Але Богу видніше, що і як має бути, тому не послухав Він прохання людини.
Розсердився на Нього чоловік і вирішив: «Ах, Ти так, так? Ну, тоді і я не буду ночами запалювати світло і не буду ним світити Тобі. І взимку піч топити я теж не буду, щоб її теплом не гріти Тебе. Я навіть двері на вулицю відкривати буду, тоді подивишся, як тобі холодно буде».
– Ну й дурень же він, – перебила жінка розповідь сусідки, – думав, що своїм світлом він висвітлює Бога, а своїм теплом зігріває Його в лютий мороз. Та це в першу чергу треба було йому самому.
– Так чому ж ти, – запитала сусідка, – робиш теж саме?
– Я? – Здивувалася жінка.
– Так, ти. Чому ти тушиш світло своєї любові, коли навколо тебе згущується темрява, і чому ти не запалюєш вогнища свого серця, коли навколо віє холодом людських сердець? Чи не краще, ніж сидіти в темряві і чекати поки хтось посвітить тобі, самій запалити світло і посвітити і собі і іншим.
Адже тоді й ти сама побачиш шлях, і, можливо, навколишні побачать його і підуть за ним разом з тобою рука об руку. І чим сидіти в холоді і чекати поки хтось зігріє тебе, чи не краще розпалити вогнище свого серця і його теплом зігрітися самій і зігріти серця інших людей, і тоді від їх потеплілих сердець не буде віяти таким холодом.
