Чим більше жертвуєш собою заради інших, тим більше вони цього не цінують!
Наталка подивилася в дзеркало і побачила там втомлене обличчя немолодої, але й не старої жінки. Лише п’ятдесят, а виглядає на всі 100. Не відсотків, ні — років. Правду мати каже.
— Сама винна! Ти мала це передбачити!
Покрутила головою. Туди, а потім сюди. Зморшки глибокі на переніссі. Тому що часто хмуриться. А чого їй радіти? Все життя бігла кудись, скрізь спізнювалася, всім винна. Зате тепер поспішати нема куди.
Наталка провела рукою по голеній наголо голові.
— Чому так сталося? Скажи мені хоч ти, дзеркало? Як я докотилася до такого життя? — спитала жінка, і сльози покотилися по запалих щоках.
Наталка закінчила 7-ий клас на одні п’ятірки. Додому мчала, перестрибуючи через калюжі.
— А ти для кого вчишся? Для мене, чи що? — здивувалася мати, гойдаючи сина.
Наташа зиркнула на новонародженого брата і пішла до батька. Показала щоденник — жодної четвірки!
— Ти й маєш на п’ятірки вчитися. Це обов’язок кожного школяра, — сказав він, не відриваючись від газети. — Іди геть краще матері допоможи.
Наталка допомагала. Батьки поверталися після роботи, а вдома на них чекала вечеря, наглажені повзунки братика і вимита до блиску підлога. У вихідні вона гуляла з Михайлика, годувала, грала, навіть доводилося купати його. Батьки йшли в кіно чи гості. Вони втомлювалися на роботі, їм потрібен був відпочинок.
— Ти дівчинка, дочка, помічниця. Ось старі станемо, допомагати нам будеш. А у Мизайлика інше призначення. Він хлопчик, спадкоємець, чоловік. У нього попереду успіхи, кар’єра, здобутки.
Уроки Наташа робила у проміжках між клопотами чи вночі. Але школу закінчила із медаллю. Втім цього ніхто не помітив. В інститут вступила за конкурсом. Це теж пройшло ніби само собою.
Після інституту Наталя вийшла заміж, донечка народилася. Олюся. Наталя звично прала, прибирала, готувала, не забуваючи про службові справи.
— Ну, а що такого? Це твій обов’язок. Адже ти дружина і мати. Усі так живуть, — сказав чоловік, улаштовуючись біля нового комп’ютера.
Нова модель – Pentium! Купили за Наталкину премію. Вона якось непомітно пішла вгору. Начальство її хвалило, премії виписувало та на посаді просувало. Квартиру купили найкращому співробітнику. Невелика, не в центрі, але своя.
— Ти маєш допомогти братові. Михайлик не пройшов на державне. На платне у нас грошей немає, а в тебе є, — з порога заявила мати, приїхавши в гості.
Наташа брала кредити та допомагала. У брата попереду успіхи, здобутки та щось там ще. Це її обов’язок сестри. І платила. І на роботу після інституту допомогла влаштуватися. Не брали Михайлика ніде, а вона вже у начальники вибилася. Олюся теж платно вчилася. І за навчання дочки теж платила Наталя.
Вона так втомилася віддавати всім борги, що почала худнути. Коли зрозуміла, що не від утоми втрачає вагу, було пізно. Метастази і стадія у неї не перша. На жаль.
— Лікар сказав, що є один шанс. Дорого, звичайно, але це шанс, – сказала-запитала вона за вечерею.
— Стривай, люба. Ти хочеш продати квартиру? А якщо не вийде, тобі буде все одно, а я що на вулиці залишуся?
На роботі трапилися не найкращі часи. Та й узагалі криза, скорочення, не до неї.
— Сестро, я допоміг би, але всі гроші в машину вклав, — сказав Михайлик, покручуючи ключі на вказівному пальці.
— Сама винна! Ти мала це передбачити! Хто тепер за нами доглядатиме? Ми з татом зовсім старі. Яка ж ти егоїстка, — кричала на неї мати.
Наташа здригнулася. Дверний дзвінок несподівано увірвався до її думки. Жінка подивилась у дзеркало, витерла сльози і пішла відчиняти.
— Олюсю! Щось трапилося? Ключі загубила?
— Збирайся, поїхали, — скомандувала дочка.
— Куди?
— До лікаря. Я знайшла гроші.
— Де?
— Потім розповім.
І поїхали. І Наталка вилікувалась. Олюся швидко продала все, що можна було продати, позичила у друзів і не стала оплачувати навчання.
— Нічого, мам, диплом за рік отримаю. Головне, що ти здорова, — сказала дівчина, забираючи матір з клініки.
Тато, дізнавшись про рішення Олюсі, покрутив біля скроні. Бабуся хотіла нагадати онучці, що допомагати треба Михайлику. Обох Олюся ввічливо відправила в далеку подорож.
«Чому Оля змогла, а я ні?» – Замислилася Наталка.
— Все! Досить, — зважилася вона.
Подала на розлучення, поділила майно і тепер мешкає удвох із дочкою. Чоловік якось швидко спустив гроші після розлучення і нічого краще не вигадав, як повернутися до батьківського дому.
Мати все так же кричить у слухавку, що обов’язок сестри допомагати Михайлику. Брата скоротили на роботі. Адже він там тримався тільки через заступництво сестри.
А Наталя більше не визнає за собою жодних боргів! Все. Досить. Хіба тільки материнський обов’язок.
Але вона вже його віддала — народила та виростила чудову дочку!
Автор: Станіслава Бер
