– Діточки, а як бабуся привчила вас так швидко засинати? – Вона просила тобі не розповідати! Це наш із нею секрет
Свекруха страшенно забобонна в мене. Ще як до весілля готувалися – все контролювала, щоб за традиціями, інакше щастя не буде. Я їй дозволяла, не хотіла образити. Та коли завагітніла – це почало переходити усі межі.
“Не в’яжи, не переступай дроти, не дивись на не гарних людей… Те не роби, се не роби…”, – повчань було мільйон.
Врешті я не витримала і попросила чоловіка відгородити мене. Коли народилися діти — було дуже складно. Спершу з’явилася донька, а вже за рік — син. Діти малі, спати не дають. Думала, що коли трішки виростуть, стане легше. Та де там? Ось їм вже п’ять і шість років, а спокою нема. Особливо важко вночі, вони і далі прокидаються, всього бояться, окремо спати не хочуть, кажуть, що страшно.
Одного разу я знепритомніла прямо на кухні. Чоловік викликав швидку. Лікар констатував, що виною всьому нервове виснаження і що треба негайно щось робити, бо буде лише гірше.
Тоді чоловік придбав путівку в санаторій на два тижні і сказав, що я їду і все. А його мати поживе з ними і допоможе.
– Мені потрібна здорова дружина. Не сперечайся. Як ти будеш виховувати дітей, як на ногах не стоїш?
– Але ж твоя мама старенька, вона не впорається.
Насправді я страшенно переймалася, що свекруха нав’язуватиме дітям свої забобони і правила. Мало що вона вигадає. Утім вибору не було. Вже за три дні я поїхала.
Відпочила дуже добре, наче переродилася. на масажі ходила, в басейн, гарно харчувалася. Та все ж спокою не мала, переживала, як там діти. Коли приїхала, на мене чекав сюрприз.
– Дружино, ти не повіриш! Діти сплять аж до ранку в своїх ліжках!
Я дійсно не повірила, коли в першу ж ніч вони жодного разу не встали за ніч.
Тоді я почала шукати, може щось вона їм підсипала чи до бабки водила. Вирішила розпитати дітей:
– Котики мої, скажіть, а як бабуся вас так спати навчила? Що сталося?
– О, то наш секрет! Бабуся наказувала тобі не розповідати!
“Все, підловила!”, – думала я.- “Таки щось вигадала”
– Ну, мамі все треба розповідати. Крім того, я ж теж хочу міцно спати!
– Тоді тобі потрібна пані-чарівниця!
– Яка ще пані? Вона до вас приходила? Щось примовляла? Страх зливала?
– Та вона щоночі приходить!
– Як так?
– А вдень завмерла стоїть.
Я вже зовсім нічого не розуміла. Але тут син приніс з дитячої кімнати стару радянські статуетку дівчини. Згадала, що вона раніше у свекрухи у серванті стояла біля старого сервізу.
– Ось мамо! Це пані-чарівниця! Вдень вона просто стоїть, а щоночі прокидається і чарує, щоб усе лихе нас оминуло, поганих снів не було, а лише хороші казкові. Саме тому зранку ми прокидаємося бадьорі і радісні! – захоплено розповідав малий.
– Хочеш, візьми її собі в спальню на ніч! І теж спатимеш гарно, – додала донька.
Я аж розсміялася. Це була дійсно геніальна ідея. Після цієї розмови зателефонувала свекрусі і щиро їй подякувала. Також запросила на вечерю. За таку допомогу ще й подарунок гарний зроблю. Все ж старші люди мудрі, і часом справді можуть врятувати.
IrynaS
