Дружимо вже 8 років і весь цей час вона постійно шукає собі чоловіка і ніяк не може знайти.
Є у мене подруга, 29 років, незаміжня і ніколи не була в серйозних стосунках. Маленького зросту, повненька, працює в держустанові, отримує мало, живе в гуртожитку, освіти немає. Дружимо вже 8 років і весь цей час вона постійно шукає собі чоловіка і ніяк не може знайти.
Прийшла вона до мене в гості, і, як зазвичай, завела розмову що їй, дивлячись на нас, дуже хочеться сім’ю, чоловіка, дітей і якої-небудь стабільності в житті. Слізно просила допомогти їй, познайомити з ким-небудь.
Мій чоловік працює в автосервісі, я звернулася до нього з питанням, чи є у них неодружені розумні хлопці. Чоловік відповів, що є один дуже хороший хлопець, працьовитий, не п’є, адекватний.
Вирішили в загальному ми спробувати попрацювати купідонами.
Запросила подругу поговорити, порадувати і домовитися про зустріч. Вона прибігла радісна і стала розпитувати хто він. Я починаю пояснювати, бляхар, толковий, її ровесник, неодружений, дітей немає, з головою дружить. Тут подруга змінюється в обличчі і видає фразу, від якої я впадаю в ступор:
– А навіщо мені бляхар? Ні, мені бляхар не потрібен. Я хочу солідного, директора якогось, красивого, розумного, щедрого.
У мене пропав дар мови. Одне питання крутилося в голові:
– А навіщо красивому, розумному, неодруженому, багатому директору не надто красива, небагата, неосвічена ти?
Не хотілося руйнувати дружбу і ображати людину, промовчала. Тим часом хлопець чекав зустрічі, і було дуже соромно пояснювати йому причини відмови подруги. Вирішили зробити «хід конем», познайомити з іншого моєю подругою.
Звичайною жінкою, 30 років, середньої статури, середньої зовнішності. Домовилася я з Юлею, вона охоче погоджується на зустріч із ним.
За словами подруги після зустрічі, вона в захваті від хлопця, чекає другого побачення. За словами хлопця, вона нічого, але далеко не модель, «Не мій типаж, я люблю високих, молодих, з шикарним тілом, красивим обличчям і дорого одягнених».
Троє осіб, які потенційно могли б уже давно знайти сімейне щастя, в гонитві за ідеальними партнерами пропалюють свої роки, не помічаючи звичайних простих людей. А потім приходять ці люди до нас в гості і кажуть:
«Ось заздримо вам білою заздрістю, у вас сім’я, діти, затишок, а ми самотні і нещасливі».
При тому що чоловік у мене далеко не директор, а я далеко не модель.
Але ми любимо один одного, а не вигадуємо дурні еталони…
Загалом, самотні люди, досить жити ілюзіями, чекати принців і принцес. Життя так швидко біжить, оглянутися не встигнете як вже старість. Подивіться на всі боки, поруч можуть бути чудові люди, з цілком пересічною зовнішністю і скромними доходами.
Не соромтеся іноді критично подивитися на себе, задатися питанням «А відповідаю я сам (а) своїм запитам?».
А в кінці маленька мудрість:
Дівчатам
-Хочеш стати дружиною генерала – вийди заміж за лейтенанта.
Хлопцям
– Краса лиця через роки згасне, краса душі – додасться.
