Два місяці минуло, як Сашко з армії повернувся, а так і не приїхав. Марина все чекала коханого
У невеликому селі жила Маринка. Звичайна дівчина. Дві косички, гостренький носик, карі очі.
Вечоріло, Маринка зі стуком дерев’яної хвіртки вибігла на вулицю. Розмахуючи прутиком, вона в приприжку побігла на околицю села. Вдалині вже було видно пил, який підняло коров’яче стадо, яке бігло до річки. Джерело.
– Марінка, привіт.
– Привіт, Сашко!
– Ти як заженеш корів вийдеш пограти?
– Ні, Саш, я ж уже велика. Завтра 11 виповниться. Сьогодні бабуся буде вчити доїти корову. А після будемо з нею булочки ліпити.
– Ну як знаєш. – буркнув Сашка і разом з Маринкою побіг швидше до річки, щоб корови не встигли розбрестися в різні боки.
Цього ранку Сашка як завжди встиг збігати до річки скупатися і назад як зазвичай, пішов повз Маринчин будинок. Так само як завжди кинув недогризком її у вікно з криком: «Маринко!»
Проскрипіла хвіртка і вийшла Марина. Така красива, сукня в горошок. На потилиці зав’язаний хвіст з великим яскравим бантом.
Увечері за коровами після смачної вечері вони пішли разом. Марина переодягатися не захотіла. Як не як день народження. Вона вже доросла, аж 11 років.
На крики з вулиці вибігати стали жінки, які жили в найближчих будинках.
Як виявилося яскрава сукня в горошок і яскраво червоний бант сподобався не тільки гостям, але і бику з табуна.
Маринка стояла у чужого двору зачепившись одягом і плакала. Сашко ж кинувши останній камінь в бика разом з іншими, хто був поруч, біг заспокоювати свою подругу.
Плаття було порвате.
Минуло 5 років. 16-річна Маринка плакала проводжаючи Сашку в армію.
– Ти ж мене дочекаєшся?
– Звичайно! Ти тільки в місто до мене приїдь, через два тижні поїду туди вступати. Вчитися три роки буду.
На тому й домовилися.
По приходу з армії Сашко не приїхав. Був початок літа. Марина поїхати до бабусі не змогла. Практика. В кінці серпня Маринка вирвалася в село на два тижні. Бігла з нетерпінням до Сашка додому, щоб його побачити. Але його мама сказала, що він тиждень як поїхав в місто, має днями приїхати.
Сумна Маринка повернулася в будинок до бабусі. Та її заспокоювала і підгодовувала пиріжками.
– Так, не переживай ти. Може не зміг приїхати до тебе. Може пізніше хотів. Він з армії як повернувся, відразу до мене прибіг, про тебе питав.
– Ну бабуся, 2 з половиною місяці минуло, як він повернувся. Але ж навіть не приїхав.
– Так замотався пацан. За два роки то в будинку чоловічих справ піднавалилось, допомога його батькові була потрібна дах підлатати. Марино, ти б краще відпочила. Свій день народження то у мене будеш святкувати, чи в місті з новими подругами?
– У тебе бабусю, – Маринка чмокнула бабусю в щічку і побігла розвішувати свої речі з валізи.
Минуло монотонних два дні. А цей ранок був особливим. Здавалося що півень не кукурікав, а кричав: «з днем народження, Маринко».
Потягнувшись, Марина відкрила очі. Закрила. Відкрила. Підскочила з ліжка, на проти якого висіло гарна сукня в горошок. Ні, не та, яку вона порвала в дитинстві. А нова. Причісала волосся, вона одягла цю сукню і бігом в літню кухню до бабусі. Де вона могла купити таку чарівну сукню?
Влетівши в літню кухню, вона як струна оніміла.
За столом сиділи і пили чай бабуся і Сашко. А у вазі красувалися ромашки.
– Привіт. Марино. Тобі сподобалася сукня? – Саша підійшов до неї і обійняв.
