– Дивися, Галю, відiб’є та дівка у тебе чоловіка, – тільки й торохтіла Степанівна. – Ти б не відкладала із дитям, а нарoдила б йому хлопчика, тоді додому поспішав би. Галина лиш сльoзи від тих злuх слів ковтала

– Дивися, Галю, відiб’є та дівка у тебе чоловіка, – тільки й торохтіла Степанівна. – Ти б не відкладала із дитям, а нарoдила б йому хлопчика, тоді додому поспішав би. Галина лиш сльoзи від тих злuх слів ковтала Джерело

«У Степанівни світло не горить. Дивно», – подумала і пригадала, що й учора в неї не світилося. «Ніби й не планувала бабця нікуди їхати. Не говорила ж нічого», – промайнула думка, та на зміну їй прийшли інші, пов’язані із власними турботами.

Ранок зійшов на світ свіжістю заморозку. Галина, поспішаючи на роботу, за звичкою, вийшовши з будинку, поглянула на верхній ряд вікон своєї багатоповерхівки, що стояла поруч із магазином.

Пригадала про це лиш увечері, коли до неї забігла сусідка.

– Слухай, Галинко, щось нашої Степанівни не видно, – сказала між іншим.

– Ага. А вона нікуди не планувала їхати?

– Ніби ні. Мені про це не говорила.

Степанівна – бабуся, яка мешкала у двокімнатній квартирі поруч. Іноді ця старенька діставала молодих жінок, як кажуть, до самих печінок, бо набридала своєю допитливістю.