Головним завжди залишається людяність.
Я забігла в супермаркет зранку. Взяла мінеральну воду і до каси. У черзі переді мною стояв чоловік років 35-ти. Гарної статури, відмінно одягнений, але вигляд у нього був якийсь незібраний. Він заплатив за пляшку дорогої випивки і вийшов на вулицю.
– Крутий бізнесмен, який розорився під час карантину, – сказала мені продавщиця.
Я нічого не сказала. Ранок. На своїй хвилі.
– Чесно! Збанкрутував і тепер кожен вівторок і п’ятницю приходить купує на решту грошей найдорожчий коньяк, – додала продавщиця.
Я вийшла на вулицю. Чоловік стояв недалеко від входу, поставивши пляшку на лавку.
– Дорогий, але не якісний, – сказала я.
Він подивився на мене.
– Це ще чому?
Я взяла пляшку і показала три відмінності.
Він з зацікавленням подивився на мене.
– Звідки такі знання?
– Я майже рік присвятила піару даної продукції.
Він усміхнувся.
– Ваша робота?
– Моє хоббі. Чому саме по вівторках і п’ятницях ви купуєте найдорожчий алкоголь?
– Люблю систематичність.
Ми обоє посміхнулись.
– А якщо чесно?
Він покрутив пляшкою, зітхнув, потім поглянув на мене.
– Все банально. Друг зрадив, партнер по крупному підставив, дружина пішла.
– І все?
Він здивовано поглянув на мене.
– Хіба цього мало?
Ви позбулися людини, яка не була вашим другом, від вас пішла жінка, яка вас не кохала. А партнер підставив по крупному і тим самим ви заплатили десятину на багато років вперед.
Він вже широко посміхався.
– А ви наче постійно відраховуєте десятину?
– Обов’язково! Тому Бог, коли я потрапила в схожу ситуацію, дав мені інше рішення. Ви запили, а я стала рекламувати алкоголь.
Помітили різницю?
Він розправив плечі і подивився на мене.
– А ви не бажаєте кави? Я знаю відмінне місце.
– Дуже!
***
– Чому ви заговорили зі мною? – запитав мій новий знайомий?– Завжди виводжу всіх на розмову.
– А якщо серйозно?
– Я не повірила, що ви опуститеся на саме дно.
– Чому не повірили?
Тому, що сильні люди вміють вчасно зупинитися.
Він поставив чашку і тоді приклав долоні до очей, наче як намагався їх втиснути.
Я розуміла, що він стримує сльози, і дала йому можливість заспокоїтися.
Коли він прибрав руки, то помовчав певний період і тоді сказав:
– Так зазвичай мама казала батькові: “Сильна людина вміє вчасно зупинитися”.
Я спокійно додала:
– А ви син свого батька.
Ігор подивився на мене і посміхнувся.
– Як вчасно ви спустилися на землю, богиня піару.
Я розсміялася, тому, що багато років тому назад мене так називала моя колишня колега й неймовірно талановитий дизайнер.
Ми могли б, ще розмовляти й розмовляти, але мені потрібно було бігти, щоб зайняти своє улюблене місце в коворкінгу біля вікна.
– Ви ж не випадково зустрілися мені сьогодні? – запитав Ігор.
І, я зрозуміла, що йому дуже хотілося вірити, що його життя дійсно стане іншим.
– Невипадково, – відповіла я. – Це моя десятина.
Він посміхнувся.
– Хіба богиня піару має платити?
– Часом навіть в подвійному розмірі, – відповіла я.
І поки я йшла по дорозі, то змахувала сльози. Я не соромилася їх.
Вони, як наслідки катарсису очищували сприйняття того, що було головним.
А головним завжди залишається людяність.
