– Грошей хочете? То візьміть з тих, що ви на весілля нам подарували. Ой, я забув. Ви ж нам і копійки не дали!

Довго я все це в собі носив, але більше мовчати не можу. Мені здається, що в моєї тещі не всі дома.

У неї двоє дітей: Оксана, дружина моя, і Матвій. Я завжди помічав, що до Матвія теща ставиться якось краще. Вона йому і поможе, і підкаже, і грошей позичить, як дуже треба. Іноді здається, що йому не 35, а рочків 10. І без мами він прям і дня не проживе!

А от з Оксаною в неї стосунки набагато гірші. І дня не було, аби вона моїй дружині не подзвонила з якимись претензіями. Здавалося б, закрий рота та живи собі спокійно. Та ні, треба ж було завжди свої 5 копійок вставити.

Більше того, Любов Дмитрівна завжди казала, що Оксана – і жінка непутяща, і донька, і мати. Хоча, вибачте мені, вона і на двох роботах встигає працювати, і в домі порядки наводити, і за дітьми дивитися. Але ж все одно не дотягувала Оксана до Матвія, який тільки й умів на батьківські гроші шикувати.

Спочатку мені всі казали, що я цю проблему з пальця висмоктав, бо всі мами більше за синів переживають. Та після нашого весілля багато став на мою сторону.

– Діти, будьте щасливими! – почала казати тост моя теща. – Знаю, що сімейне життя – то важка наука. Тому дарую вам неоціненну річ – енциклопедію молодої сім’ї!І все. Вручила нам звичайну поганеньку книжку. Гості ж почали кричати, аби ми сторінки потрусили. Думали, звідти гроші полетять. Але ні. То просто книжка. І нічого більше.

Мої батьки, які нам автомобіль подарували і весілля оплатили, стояли просто шоковані. Воно й не дивно, бо Матвію свого часу теща на весілля подарувала двокімнатну квартиру. От тільки розлучився він уже через рік.

З того дня мої стосунки з Любов’ю Дмитрівною так зіпсувались, що далі вже нікуди.

І от недавно приходить вона до нас у гості, мовчить, і слова поганого нікому не каже.

– Ви що вже хочете? – запитав я, бо одразу відчув неладне.

– Грошей мені треба в когось позичити, а Матвій не хоче давати. Мені не багато, пару тисяч, – спокійно сказала свекруха і почала сьорбати чай.

Якими словам я її зі свого дому випихав – казати не буду. Занадто то вже некультурно… Але виказав я тоді їй все, що за всі ці роки назбиралося. І справа ж навіть не в грошах! Просто це ж що в голові має бути, аби доньку все життя з брудом мішати, а тут раптом згадати, що не така вона вже й погана?

Дружина каже, що я перегнув палицю. Але я думаю, що все зробив правильно!

А на чиєму боці ви?

Напишіть нам в коментарях