Хлопець навіть не ворухнувся, коли я йому сказала, що ваrітній дівчині нема де сісти. І через агресію я вилила свою каву йому на голову.
Коли я поверталася додому, я почувала себе досить засмученою. Термін здачі роботи наближався, а я мав ще багато справ. Щоб заспокоїтися, я вирішила купити чашку кави та випити її дорогою додому. Чекаючи на автобус, я побачила, що він вже повний людей.
У проході стояли літні та молоді люди, але найбільше мене дратувало те, що переді мною сидів студент. Він, здавалося, не помічав літню жінку з важкою сумкою, що стояла поряд з ним. Я роздумувала, як змусити його встати, коли в автобус увійшла дівчина і мало не впала через різке прискорення.
Я втримала її і зрозуміла, що вона вагітна і на досить великому терміні. Потім моя увага знову переключилася на студента, який, як і раніше, зручно сидів і не звертав уваги на оточуючих. Я вирішила штовхнути його в плече, сподіваючись, що він зрозуміє натяк, але йому, схоже, все одно було.
Я сказала: – Хлопче, хіба ти не бачиш, що тут стоїть вагітна жінка? Їй треба сісти. Він повільно повернув голову, глянув на живіт жінки, а потім на мене.
– Я скоро вийду, і тоді вона зможе сісти. Я теж утомився стояти. Я вийду ще за кілька зупинок, – відповів він. Його відповідь розлютила мене, і я більше не могла цього виносити. Я вилила свою каву йому на голову.
Спочатку він хотів битися зі мною, але передумав і вийшов на наступній зупинці. Хоча мені було соромно за свою поведінку, я не могла не пишатися собою за те, що вчинила щиро.
