– Хоча це в мене сьогодні свято, але я хочу зробити тобі подарунок! – загадково сказала свекруха і простягнула коробочку

Сталось так, що моїх батьків забрала хвороба, коли мені було 17 років. Тоді я вже зустрічалась з Олексієм, то була єдина по-справжньому близька для мене людина. А через два роки ми з ним одружилися і переїхали до його батьків.

Свекруха буквально стала для мене другою мамою. Ми з нею добре ладнали із першої зустрічі, а потім все більше ставали рідними. Вона не могла натішитися, коли почула, що я вагітна. Любов Романівна дуже чуйна та добра жінка і ще краща бабуся.

Вона завжди допомагала мені з дитиною. Але любила повторювати, щоб ми добре думали, бо треба поставити дитину на ноги. Я вже боялася, що від другої вагітності вона не буде в захваті. Справді, радості в її очах не помітила, але щойно вона взяла донечку на руки, то моментально розтанула.

Донечка була ніби її маленькою копією, що характер, що зовнішність передались ніби навмисне. Софійка стала її улюбленицею. Ми жили у злагоді, щоденна рутина перепливала у тижні та місяці. Я завагітніла втретє. У той момент, коли мене виписали з пологового мама ніби розчинилася у внуках. Важко передати як вона їх любила, голубила та цілувала.

Вона все ще допомагала з дітьми за що я буду вдячна їй решту життя.

Нещодавно мамі виповнилось 60 років. Ми з нею накрили святковий стіл, були запрошені найрідніші люди. Ми з чоловіком навіть не вагалися який подарунок їй обрати й купили путівку на море! Вона точно заслуговувала на такий відпочинок!

Коли настав момент вручення подарунка я аж трохи розхвилювалась.

– Мамо! Ми з Олегом подумали, що цей подарунок вам точно припаде до душі! Вибрали найкращий, тож вам обов’язково має сподобатись!

– Що ж це таке цікаве? – з повними інтриги очима Любов Романівна розкривала конверт. – Ого! Я ж ніколи на морі не була! – здивувалась та. – Дякую вам мої хороші! Це будуть незабутні враження! І я повна сил повернуся до своїх улюблених внучат! – жартувала мама.

Ми так раділи, що вона залишилась задоволеною! В кінці святкування, коли ми провели гостей мама відвела мене в сторону і тихенько сказала.

– Хоча це в мене сьогодні свято, але я хочу зробити тобі подарунок! – загадково сказала жінка і простягнула коробочку для ювелірних виробів.

– Мамо! Що ви придумали таке? – я тоді згорала від несподіванки та коли відкрила шкатулку ахнула на місці. 

Всередині на мене дивилося золоте колечко з діамантом. Я була вражена таким жестом і чесно не розуміла чому вона так зробила.

– Завдяки тобі я стала безмежно щасливою! Ти подарувала мені прекрасних внуків, а це лиш символічна подяка за це. Бо немає ціннішого скарбу ніж родина! До того ж ця каблучка передається з покоління в покоління і ти мені давно як дочка! Дякую тобі, що ти зʼявилась у нашій родині!

Я розплакалась від її слів. Не можу вам передати як же приємно було почути саме такі слова. Для мене свекруха одна з кращих жінок, яку я могла знати. Я і так любила її, але після такого подарунка хочеться ще більше старатися для неї, для нашої сімʼї, більше часу проводити разом, давати їй більше відпочивати.

І може зі сторони це виглядатиме як підлабузництво я знаю, що це щиро. Люблю свою свекруху і мрію стати такою ж доброю та мудрою свекрухою для майбутніх невісток.

Цінуйте своїх близьких!