Хотів врятувати маму від самотності, забрав її до себе – тепер і сам не радий
Мама у мене старенька – народила мене пізно, в 40 років. Після того, як помер батько – вона залишилася одна у великому будинку. Сусіди приїжджають в село тільки влітку, на зиму їдуть в місто. І залишається мама одна, в чотирьох стінах добротного будинку, під завивання студеного вітру. Тут часто вимикають світло, так що і телевізор не подивишся.
Будинок продали, маму забрали. З першого ж дня вона стала наводити в квартирі свої порядки. Цілими днями ходить з ганчіркою і витирає пил, де його зовсім немає. І дружину мою до цього привчає.
Моя Ганнуся стала скаржитися, що свекруха (моя мама) на кожному кроці висловлює своє невдоволення: не так картоплю почистила, не так посуд помила. А своєму чоловікові, тобто мені – неправильно прасує сорочки.
Спочатку я попросив Ганну не звертати уваги на цей старечий маразм, а потім зрозумів: треба щось робити. Мама на кожному кроці мною опікується: готує страви, які я в дитинстві любив; перевіряє кишені, щоб там завжди був чистий носовичок. А останній випадок мене остаточно розлютив.
Посеред ночі (ми тільки почали займатися любов’ю з моєю дружиною) мама безпардонно вривається в нашу спальню, і просить мене накапати їй крапель від безсоння. Вона, бачте, погано бачить.
Після цього випадку я поставив на спальні амбарний замок, і ми стали закривати свою кімнату від мами.
Знаєте, що вона придумала? Привела сусідку, і стала їй скаржитися, що син все тримає під замками, не дає їй їсти, а невістка страшна нечупара – забуває щодня пил з меблів витирати. І готувати не вміє. Хоча моя Анечка готує дуже смачно.
Але плітки рознеслися по всьому будинку, і в один день, коли ми сіли обідати, до нас у двері подзвонили незнайомі люди, чоловік п’ять, і представилися, що вони члени комісії у справах людей похилого віку та інвалідів. І до них надійшов сигнал, що ми знущаємося над старенькою мамою. Почувши цю розмову, наша мама сховалася в своїй кімнаті.
Ми з дружиною запросили членів комісії оглянути умови проживання нашої мами. Скрізь сяяла чистота і порядок, а на столі холонув ароматний обід.
– До речі, а де ж мама, чому вона не з вами за столом?
– Так сиділа тільки-що тут – відповів я.
Члени комісії пройшли в її кімнату: мама лежала на ліжку і стогне. Пояснила, що їй стало погано, а діти навіть не поцікавилися станом її здоров’я.
Я розповів несподіваним гостям ситуацію. Ці люди мене зрозуміли, і запропонували відправити маму в платний санаторій. Тим більше, що старенька є учасником війни. Під приводом необхідності лікування маму можна відправити в цей санаторій, а у вихідні її відвідувати.
Пропозиція була привабливою. Тим більше, гроші від продажу маминого будинку все до копійки були в цілості й схоронності.
Мама довго впиралася, але в кінці кінців ми її переконали, що здоров’я треба берегти, і відправили маму в санаторій для людей похилого віку та інвалідів.
Те, що було далі – ви не повірите. Наша мама познайомилася зі старим за 70 років, і оголосила, що скоро вони з «Федоровичем» переберуться до нас жити.
І я на ходу склав інформацію, що ми продаємо свою квартиру і їдемо в столицю. А якщо «Федорович» зібрався одружитися – то нехай підшукає житло для себе і своєї майбутньої дружини.
А тут і «жених» завітав, вся груди в татуюваннях і почав мене лаяти матюками. Мовляв, що ти за син такий, що мати додому не пускаєш. Я пояснив йому, що будинок мій особистий, я що хочу з ним – то і роблю. А гроші, отримані від продажу маминого будинку, я вклав в санаторій на її утримання.
«Жених» на мене з кулаками – ледве його вгамували співробітники санаторію. Мама в сльози, і мало не зомліла.
Місяць я до неї не ходив, розлючений на себе: і навіщо я її тільки з села перевіз?
Як раптом дзвінок з санаторію: ваша мама померла. Ховати самі будете, або довірите нашій ритуальній службі? Я збрехав, що дуже зайнятий, і довіряю здійснити обряд ритуальній службі санаторію.
Після отриманої новини я не знав, мені засмучуватися, або радіти?
Дружина якраз потрапила в пологовий будинок, у нас народився первісток. Так що на похорон мами я відправився сам. Поховали її за християнськими звичаями. «Жениха» ні на похоронах, ні на поминальному обіді не було. Кажуть, зробив велику крадіжку у когось зі співробітників санаторію, і його відправили за ґрати.
Прости мене, мама, що не прихистив тебе в своїй квартирі разом з твоїм «коханим». Може, я був неправий, що так вчинив?
А ви що скажете, шановні користувачі інтернету?
