— І навіщо я тебе народила, — частенько говорила синові, — всю сімейну картину псуєш. Всі у нас біленькі, а ти весь в тата вдався. Чорний, як смола

У своїй родині Сергій завжди був головою, він був старшим сином, якого свекруха народила «в дівках». Його молодші сестра і брат з’явилися вже в законному шлюбі.

Свекруха з 3-х річною дитиною вийшла заміж за досить заможного чоловіка. Вітчим чоловіка одним з перших почав свою справу, відкрив якийсь кооператив ще в кінці 80х. Благополучно пережив 90-ті, не розорився в нульових.

Дітей на своїх і чужого вітчим Сергія ніколи не ділив. Порівну купував одяг, іграшки, порівну і ременя міг всипати, якщо було за що. А от свекруха нащадків розділяла:

— І навіщо я тебе народила, — частенько говорила синові, — всю сімейну картину псуєш. Всі у нас біленькі, а ти весь в тата вдався. Чорний, як смола.

Чим був винен Сергій, який квиток в життя у мами не випрошував — незрозуміло. Тим більше, що матері він не завадив побудувати особисте життя. А у вітчима грошей завжди було достатньо і зайвий рот в сім’ї нікого не обтяжував.

Ставлення матері до Сергія засвоїли з дитинства і молодші сестра з братом. Уже в дитячих сварках: «ти ніхто», «ти нам не рідний», «мій тато тебе напуває і годує», — щедро звучало з вуст сестри Марини і брата Артема.

— Знаєш, — говорив чоловік ще в перші місяці нашого шлюбу, — у мене таке відчуття, що вітчим єдиний мій рідний чоловік в цій родині.

Зі свекрухою я майже не спілкувалася: ну не цікава їй була дружина нелюбого сина. При знайомстві вона подивилася на мене гидливо і мовила:

— Ну чого ще було чекати від нього? Живіть, як хочете і де хочете.

І ми жили. Орендували квартиру, зате ні від кого ні в чому не залежали. А через рік після весілля вітчима не стало. Раптово. Точніше раптово для всієї родини, сам свекор, ніби щось передчуваючи, папери упорядкував.

Будинок дістався свекрусі, а кожному з дітей, включаючи і пасинка, вітчим відписав по двокімнатній квартирі. Вся нерухомість була оформлена дарчими. А основний заповіт, який стосувався фірми, вітчим чоловіка наказав відкрити через пів року.

— А йому за що? — сестра Марина була у нестямі, тикаючи пальцем в сторону мого чоловіка і повторювала, — він яке відношення до тата має?

Свекруха теж була незадоволена: не заслужив. Проте, ми виявилися власниками житла. Жили ми спокійно в новій квартирі два місяці, а потім нас зволіла відвідати свекруха.

Значить так, — заявила свекруха, — стару забереш ти.

Яку стару? Ми нічого не зрозуміли.

Яку, яку, мою свекруху, — заявила мати чоловіка, — на що вона мені здалася, я її все життя терпіти не могла, а тепер її до мене? Щоб я їй памперси міняла?

Виявилося, що ні сестра, ні брат Сергія теж не захотіли, щоб бабуся жила з ними, а одна вона вже не могла жити і потребувала догляду: після інсульту у жінки відмовили ноги.

Тобі тато квартиру залишив, — заявив брат Артем, — ось і відпрацьовуй.

Ми з чоловіком порадилися і взяли до себе Ірину Єгорівну. Вона виявилася жінкою з гумором, дуже цікавою і життєрадісною людиною. Природно їй було прикро, що рідні внуки з нею так вчинили, вона сказала в перші ж дні:

— Мати їх розпестила, невістко моя, а тебе, Сергій, мій син завжди любив і хвалив. Ти для нього завжди був рідною, а для мене ти тепер більше, ніж рідна.

Марина і Артем відвідувати бабусю не вважали потрібним. Ні дзвінка, ні візиту.

Доглядати за Іриною Єгорівною було не важко, вона на кріслі-каталці примудрялася навіть вечерю нам з чоловіком приготувати.

А ще через 4 місяці було оголошено заповіт вітчима, що стосується активів його бізнесу. Він все заповів своїй матері. Треба було бачити обличчя свекрухи, і її молодших дітей.

— Бабусю я забираю, — сказала Марина, підійшовши до нас.

— Не ти, а я, — замайорів Артем.

— А хто вам сказав, що я хочу переїжджати? — запитала Ірина Єгорівна жадібних онуків, — мені добре у Сергія і я нікуди не піду.

Вона так і залишилася у нас, майже відразу, подарувавши моєму чоловікові все, що їй дісталося за заповітом покійного вітчима Сергія.

Свекруха та зовиця намагалися оскаржити це, був суд, але вони програли. Їм і так дісталося багато чого. Артем примудрився влізти в якусь сумнівну історію, квартиру довелося продати за борги, він повернувся жити до матері.

Марина вийшла заміж, але з чоловіком не зжилася, виховує її дитину теж свекруха, а сама сестра чоловіка влаштовує особисте життя.

Нещодавно Ірини Єгорівни не стало. Розбираючи речі бабусі ми знайшли акуратно складений аркуш, писав вітчим Сергія:

«Мама, якщо зі мною щось трапиться, іди жити до мого Сергія. По-моєму, з усіх моїх дітей, він найдостойніший, хоч по крові він нам і не рідний. Проба за те, що не зміг виховати такими ж Маринку з Артемом»

Вам сподобалася ця історія?