І ще багато про що кричала. Не від злості кричала, а просто нервувала, як завжди. А чоловік спокійно їв суп. Він вже звик до крику дружини, тому просто чекав коли ця бурхлива хвиля пройде.
Чоловік сидів за столом на кухні і їв суп. А дружина, як зазвичай щось там кричала. Вона навіть не помітила, як перейшла на крик .
Вона кричала, що грошей немає, а в них кредити. Кричала, що дітям потрібно поступати в університет, а на це потрібні гроші. Кричала, бо чоловік не прибив поличку у ванній. Кричала, що потрібно пральну машинку поремонтувати, бо зламалась, а їй важко все руками прати. І ще багато про що кричала.
Не від злості кричала, а просто нервувала, як завжди. А чоловік спокійно їв суп. Він вже звик до крику дружини, тому просто чекав коли ця бурхлива хвиля пройде.
Тут дружина заспокоїлась, сіла за стіл і раптом помітила, як сильно постарів її чоловік . Лисина на всю голову. На обличчі та шиї з’явилися зморшки. А спина згорблена, наче у дідуся. Сидить та їсть суп. Терпить. Мовчить. Це все – тягар турбот, тягар і ярмо життя.
А життя насправді таке швидкоплинне. Воно дуже швидко забирає у нас свої чудові дари, молодість, красу та сяючі очі. Сили, енергію та веселу вдачу.
Це ж її хлопець, який так мило чекав її під гуртожитком з хризантемою в руках, який грав на гітарі та складав про неї пісні, з яким вони так щиро сміялися до ранку! А ще, він завжди її цілував і називав своєю дівчинкою.
Це ж її хлопець. Лисий, постарілий, втомлений – сидить і тихо їсть суп. А вона, його дівчинка, кричить на нього купу образливих фраз. А життя таке швидке. Воно так швидко проходить.
Ці думки пролетіли в її голові так стрімко. Вона заплакала від жалю та любові. Підійшла до свого чоловіка і міцно обняла . А він відклав ложку , взяв її руки та поцілував їх. І все. От тепер можна жити далі! Після цього завжди можна жити далі.
Хлопчик і дівчинка знову разом. По справжньому. Як колись. Зараз вони візьмуться за руки і підуть, підтримуючи один одного, дорогою життя. А їхнє кохання піде, бо коли воно є, тоді не страшно жити далі.
