І так буває … Як син став чужим для своєї матері

Жила була сім’я: мама, тато, син і дві дочки. Так вже вийшло, але син все частіше став жити у бабусі. До кінця 11 класу він до неї зовсім перебрався. І під час навчання в інституті жив у бабусі з дідусем. І дівчину з ними познайомив.

А мама ростила дочок. Грошей давала, звичайно, але ж і хлопчикові мама потрібна.

Минув час хлопець одружився, син народився. Живе, працює.

Мама ним пишається, та й невістка хороша попалася, роботяща та пробивна.

Зі свекрухою не сперечається, навіть мамою називає. Загалом живи та радій.

Але прийшла біда, померли бабуся з дідусем у хлопця один за іншим. Так спадок залишили, квартира, гараж, дача, та накопичення.

Здавалося б, ну залишили. Все по закону має бути, мати хлопця спадкоємиця. Так хлопець, то прописаний в квартирі виявився. І жити йому ніде, знімають вони з дружиною і дитиною житло.

Мама йому пропозицію зробила. Давай, каже, продамо всю нерухомість, гроші на дві частини розділимо. Тобі і сестрі, а наймолодшій сестрі гроші з ощадного рахунку залишимо. Погодився хлопець, адже по чесному треба ділитися.

Все в мамині руки віддав. А через півроку приходить йому виклик до суду, про слухання справи про виписку з квартири.

Він до мами. Та в сльози, ой, що я зробила. Щоб простіше продати було, я тебе в розшук оголосила, що ти без вісті пропав. Так простіше продати.

Син трохи від шоку відійшов, запитав про суд. Так це напевно нові мешканці подали заяву, каже мама.

-Так вже продали квартиру чи ні?

-Так, ну ми сестрі твоїй квартирку купили в іншому місті, ремонт ось закінчуємо. Там трохи грошей залишиться, ми вам і віддамо.

Минуло ще місяці два, приходить мама до сина, і віддає йому 10 000 гривень. Ось, каже, як обіцяла, залишок тобі віддаю.

Син дивиться на гроші: квартира, гараж і дача – залишилося 10000?

Ну так, квартира ж дорога, ремонт хороший. Ну ми тобі потім допоможемо, коли ви квартиру будете купувати.

Син трохи образився на маму, так зопалу сказав, що не потрібна йому така допомога.

Мама взяла та й теж образилася. Вже 10 років минуло, а все образа тримається. Ніхто, звичайно, хлопцеві не допоміг, сам крутився.

Та до того ж без прописки живе, адже як виписали по суду, так і прописатися йому поки що нікуди.

А мама хлопця не визнає його, каже, що сина у неї більше немає.

Ось так буває. Спадщина псує відносини між близькими, а може і в головах щось у людей, хто їх розбере!