Інколи думаю переїхати в будинок престарілих, але там всі мені чужі
Ми досить скептично ставилися до того, що наш син хоче одружитися з Оленою. Вона була з досить неблагополучної сім’ї, мама виховувала її самотужки.
Закінчила вона медучилище, працювала простою медсестрою за невеличку оплату, була без свого куточку, у матері ще було двоє менших дітей.
Ми ж нашим дітям купили квартири, оплатили великі гроші за якісне навчання. Мій чоловік був далекобійником, часто їздив за кордон, а я працювала репетитором, добре заробляла, готуючи учнів до вступу.
Синову квартиру я одразу ж оформила на себе, щоб Олена ніколи на неї не претендувала. Онука теж не дозволила у ній прописати.
Чесно кажучи, нам невістка зовсім не подобалася, ми вважали, що Володя заслуговує на кращу дружину.
Дочка вийшла заміж за досить багатого чоловіка, квартиру яку ми їм придбали, вони почали здавати, а самі переїхали в заміський будинок.
Наша дочка та Олена не знайшли спільної мови, тому досить рідко спілкувалися. У нашої дочки Марини, була подруга Наталя, з якою ми й хотіли одружити Володю.
Ми навіть встигли їх познайомити, але нічого у них не вийшло. Ми завжди натякали Володі, що вона щира та приємна дівчина, але все безрезультатно.
Володимир не сильно був прив’язаний до своєї дружини, але розлучатися категорично не хотів.
І тоді Марина вирішила взяти ініціативу у свої руки. Сходила до ворожки, а та їй дала щось у невеличкій пляшечці.
В той день Олена прийшла до нас в гості з онуком. Володя якраз поїхав у справах. Тут якраз Марина підбігла до мене і розповіла про те, що була у ворожки.
Сказала, що кожного разу, коли Володя обідає у нас, я повинна підливати в їжу цю рідину з пляшечки. І дуже скоро він захоче покинути дружину.
Ми почули голосне здивування. На ганку стояла Олена і злим поглядом дивилася на нас. Вона все чула.
Відтоді все кардинально помінялося.
Олена більше не хотіла з нами спілкуватися та бачитися.
Невдовзі не стало мого чоловіка.
Дочка та зять переїхали жити в Америку. Виїхали далеко від нас — і не часто виходили на зв’язок.
Згодом Володя все-таки покинув Олену і почав жити з якоюсь вертихвісткою. Разом вони переїхали в інше місто, бо в неї там проживали батьки та й бізнес мала невеличкий.
Після всіх цих подій я потрапила в лікарню. Більше не могла бути жвавою та доглядати за собою. Такі наслідки моєї хвороби.
У лікарні мене відвідували тільки Олена та онук.
Олена забрала мене жити до себе. Володя інколи перераховував мені гроші. Але я розуміла, що більше не потрібна своїм дітям. Телефонують мені раз на місяць, а я їй розповідаю, що все у мене добре. Не дуже хочу розповідати подробиці свого теперішнього життя. Хвалюся, що з колишньою невісткою ладнаю, але не все так добре.
Онук копіює поведінку Олени. Вона ніколи нічого мені поганого не скаже, але я для неї — просто порожнє місце. Складається враження, що вона дивиться крізь мене, немов крізь пустоту.
Три рази на день, ось вже протягом тринадцяти років, як тихо чекаю, поки невістка та онук поїдять, а потім дадуть мені всі недоїдки. Це — моя їжа. Я харчуюся тільки так. Все це відбувається лише через мою вину. Але ж так не можна мстити. Я намагаюся не шкодувати себе і не жалітися. Дітям не хочу нав’язуватися. Мені просто потрібно було виговоритися.
