Історія про оманливу дружбу
Це було давно; проста така історія. Одна дівчинка на перерві бігала за пиріжками в булочну. А з нею завжди бігав хлопчик; він їй подобався дуже. Вони ще маленькі були, в п’ятому класі. Дівчинці мама давала гроші на два пиріжка. Всі жили бідно тоді, поганенько. І за шкільні обіди не всі могли платити
Дівчинка купувала два пиріжка, один віддавала хлопчикові. Порівну. І вони бігли назад в школу, сміялися, розмовляли і пиріжки їли.
А потім гроші мама стала давати на один пиріжок. Дівчинці було якось незручно і соромно. Такий був у неї характер.
І вони бігли в булочну, дівчинка купувала пиріжок і віддавала хлопчикові. А потім вони бігли назад в школу, розмовляючи і сміючись. Хлопчик їв пиріжок на ходу.
А потім грошей не стало. Мамі перестали платити зарплату – дев’яності роки були. Ну, і хлопчик перестав до дівчинки підходити. Чого підходити-то? Навіщо? Адже пиріжки скінчилися.
Дівчинка плакала. Вона не знала, як це називається; коли до тебе більше не підходять, якщо скінчилися пиріжки. А хлопчик став її дражнити разом з іншими. І нікому було пояснити дівчинці, що так часто буває.
Все було зрозуміло і передбачувано. Пиріжок можна навпіл поділити. А можна і без пиріжків дружити, правда?
Але все ще прикро, коли розумієш, що справа була в пиріжках. І в нашому дурному характері, який змушує віддавати своє, тому що незручно, шкода … Віддавати можна. Вірити не можна. І сподіватися на щось теж не можна. Так сказав філософ Аристотель, покинутий друзями в скрутну хвилину; у нього теж скінчилися пиріжки …
