Історія про те що речі не цінніші за людей
Один пан їхав автомобілем яким дуже гордився, коли відчув удар об дверцята . Він тут же загальмував, вискочив з салону і побачив, що кинутий кимось камінь сильно подряпав його новеньке авто. Не витрачаючи часу, він скочив у машину і розвернув її на сто вісімдесят градусів, вирішивши повернутися і знайти місце, звідки був кинутий камінь. Чоловік був в сказі. Знову вискочивши з машини, він кинувся до хлопчика, який виявився винуватцем події, схопив його за худенькі плечі, штовхнув до капоту і закричав:
– Ти що наробив, негідник? Ти розумієш, що накоїв? Це нова машина, і камінь, який ти кинув, дуже дорого тобі обійдеться! Навіщо ти це зробив?
– Будь ласка, вибачте, пане! Будь ласка! Я не знав, що робити! Я кинув камінь тому, що ніхто не зупинявся! – Сльози текли по щоках хлопчика, він вказував рукою кудись убік.
– Там мій брат! Він випав з свого інвалідного візка, а я не можу його підняти … він багато важить, я занадто маленький. Я хотів попросити допомоги!
Схлипнувши, він запитав у власника машини:
– Ви не могли б допомогти мені посадити його в коляску?
Будь ласка.Він сильно вдарився … Зворушений до глибини душі, молодий чоловік підняв підлітка-інваліда з землі, посадив в коляску, витягнув свою шовкову хустинку і постарався промокнути ранки і садна, обтрусив порох і, коли переконався, що все більш-менш в порядку, подивився на хлопчика, що подряпав йому машину. Той вдячно посміхався, в його усмішці було стільки ніжності і любові, що теплішало на серці.
– Пане! Щиро Дякую!
Чоловік бачив, як хлопчисько, з трудом штовхаючи перед собою коляску, поступово віддалявся у напрямку до дуже скромної хатинки.
Власник новенького авто так і не полагодив дверцята своєї машини, залишивши подряпину спеціально, щоб завжди пам’ятати – не можна так безтурботно нестися по життю, щоб іншим не довелося кидати каміння, привертаючи до себе увагу.
