Історія про жінку з візочком у переході і хлопчину у військовій формі
Ця маленька історія зігріває серце і душу у цей важкий час. І допоки є такі люди, світ живе.
Зранку, коли всі люди поспішають на роботу та по своїх справах, мама намагається випхати дитячий візок на пандус. І їй це ніяк не вдається зробити. Коли, нізвідки, біля неї з’являється хлопець у військовій формі.
Жінка в жовтій куртці та рожевим дитячим візочком мало не плаче. Вона намагається випхати на пандус підземного переходу дитячий візок. А це година-пік.
Колеса візочка завертаються у різні боки і візок не їде.
Як тільки прийшов трамвай, на переході натовп людей. А ця жінка з коляскою миттєво стає перешкодою на шляху усіх , хто поспішає на роботу.
– Я вам допоможу, – кажу жінці.
– Ех, він не їде, – зітхає жінка. Колеса й справді десь на міліметр не потрапляють у рейки пандусу.
– Але я ж проїжджала тут на тому тижні , все було добре, – розгублено каже жінка.
Ми вирішили нести дитячу коляску, оскільки на пандус так і не вдалось заїхати. Впрягнулися двоє, але на четвертій сходинці ми вже були застрягли і небезпечно балансували з візочком на сходах переходу. Нас злісно обходив натовп людей. Мені спиною стікав піт, а у жінки з очей текли сльози.
Аж тут, він з’являється нізвідки.
– Тримай, – каже. І кидає мені важкий армійський рюкзак.
А сам бере дитячий візок обома руками і легко біжить з ним сходами вгору.
Це був хлопчина у військовій формі.
Жінка біжить за ним вгору , а хлопчина вже спускався до мене, за рюкзаком. Ми піднімаємось разом вгору.
– А будете каву?, – запитала жінка й дістає з сумки на візку термокружку.
– Ні, дякую, я спізнююсь на маршрутку . Я додому їду, дали відпустку на 5 днів.
І все, він пішов.
Аж тут, я розумію, що навіть не знаю, як його звати.
– Перепрошую, але як Вас звати? – кричу йому вслід.
Хлопчина обернувся і крикнув мені у відповідь:
– Рома!
Помахав нам рукою й побіг у натовп. Аж тут, жінка зривається з місця і кричить йому услід:
– Візьміть з кружкою, з кружкою візьміть каву.
Проте, він вже сідав у маршрутку.
Жінка повернулася до мене і каже:
– Ти не повіриш, але його теж звуть Рома, як мого сина. Який солодко спав весь цей час у візочку.
