Історія, яку складно вигадати: “Мама, там до тебе знову цей бомж прийшов!”

Історія, яку складно вигадати. 

У житті іноді трапляються такі події, що всі кінематографічні сюжети тьмяніють. Адже придумати таке просто неможливо! Але ми живемо, ми повинні приймати найнесподіваніші «подарунки» долі – як хороші, так і погані. У цій публікації – розповідь про такі життєві перипетії. Сумний, зворушливий і дуже повчальний. Прочитайте, не пошкодуєте!

– Мама, там до тебе знову цей бомж прийшов! – дочка презирливо зморщила обличчя.

– Ніякий не бомж! У нього кімната є. Просто нещасна людина.

З цими словами мати вискочила на сходи і, привітно посміхаючись, почала кликати гостя в будинок.

Той відмовлявся і, ніяковіючи, попросив грошей у борг.

Вона принесла необхідну суму і кілька бутербродів в поліетиленовому пакетику:

– Ось! Візьми, поїж.

Він посміхнувся дірявим ротом з вибитими передніми зубами і, пообіцявши повернути гроші через тиждень, вийшов на вулицю, де його чекали такі ж недоглянуті і неохайні особистості.

– Навіщо ти допомагаєш цьому … бомжу! Гроші йому завжди даєш, які він тобі ніколи не повертає! – говорила дочка.

– Чому не віддає? Іноді повертає.

– Ой годі тобі! Було один або два рази. До речі, чому у нього кличка така дивна – «Тримайся!»?

– Це його улюблене слово. Всім каже «тримайся!», Підбадьорює, якщо у когось в житті щось не так пішло. А самому ось не вийшло утриматися. Адже він не старий. Зловживання спиртним нікого не прикрашає. Та ще нещасна любов. Нерозділена. Адже він мене любить, а я його ні.

– Любить? Тебе? У вас … щось з ним було? – дочка округлила очі від подиву і навіть підвелася зі стільця.

Мати якийсь час роздумувала, розповідати чи ні, але все ж таки наважилася.

– Ми давно знайомі. В молодість мою посварилася я, одного разу, зі своїм залицяльником. Опинилася без грошей, одна вночі, на іншому кінці міста. Мобільних телефонів тоді не було, та й дзвонити не було кому все одно. Я одна жила. Йду пішки. А що робити? Машини зупиняються, але або брати не хочуть, або нагло пропонують натурою розплатитися. Таксисти, що з них візьмеш? А тут як раз і Саша проїжджав.

Він тоді теж в таксі працював:

– Дівчино! Не підкажете, де тут поблизу Пальма де Мальорка повинна бути?

Ну, я не зрозуміла, що він жартує і почала пояснювати, що не знаю.

А він сміється:

– Сідай, красуня, поїхали разом шукати!

Це потім я вже дізналася, що є такий курорт в Іспанії. Ми разом мріяли поїхати туди, де бірюзове небо, море синє, а гори смарагдові. Тільки на біду познайомив він мене зі своїм другом. Я його як побачила, так і пропала! Як же я його любила! Дура!

Весілля незабаром зіграли, ну, а Саша, як це зазвичай буває, свідком і другом сім’ї став. Мій перший чоловік виявився бабієм. Намучилася я з ним, поки зрозуміла, що барахло це, а не мужик. Завагітніла я через рік. Засоби контрацепції тоді не рекламувалися і взагалі в СРСР сексу не було. Зате аборти були. Умовив тоді мене «мій милий» на це зло, що сталось. І звідки красномовство тільки взялося?

Погодилася я, а даремно. Ох, і натерпілася! На все життя запам’ятала. Тоді аборти робили в лікарні на Лермонтовському проспекті. Конвеєр. Тут скоблили не тільки всередині, а й мізки прочищали, начисто позбавляючи будь-яких залишків любовної романтики в стосунках між чоловіком і жінкою. Робили практично без наркозу. Дадуть маску подихати, а толку-то! Біль пекельний! Доповзла до палати, а там такі ж ошукані, нещасні жінки. Сидимо похнюпившись. Туга. Відчуваю, як ненависть у мене всередині закипає до мужиків.

І пісенька в голові крутиться «Солодку ягоду рвали разом ми, гірку ягоду – я одна». Ось, думаю, сволочі! Ніяких проблем і турбот! Але тут нянечка входить в палату і приносить, не повіриш, відро тюльпанів і торт! Величезний торт, кілограма на два, «Полуниця з вершками». Такі торти робили тільки на замовлення на Заміському проспекті при ресторані «Трійка». Я сиджу вся в квітах, їм торт, плачу знову, але вже від щастя. Любить! Пам’ятає! Рідний мій!

А на верхівці торта всього два слова друкованими літерами написано: «Тримайся, Натаха!». Мені всі заздрили. Додому повернулася, свічуся від щастя, хоча почувала себе жахливо, все боліло! Глянула в очі чоловікові і зрозуміла – не він, а Саша за мене переживав. Загалом, розлучилася я з чоловіком. Тільки і з Сашком у нас не склалося. Він хороший, добрий, порядний, але не було і немає до сих пір у мене до нього нічого. Пусто. Він коли зрозумів, що не люблю я його і не зможу полюбити, то незабаром зник кудись. Потім я дізналася, що на північ поїхав, на заробітки. Ну, а я твого батька зустріла. Доля знову любов подарувала. Я ж везуча!

Повернувся Саша на ппочатку дев’яностих. Страшний був час. На вулицях свавілля. Бандити куражилися над людьми. А тут моя сестра в гості приїхала. Красива дівка. Ну і прихопили її бандити у дворі. Почали в машину затягувати. Тоді це запросто. Сплюндрують дівчиною, та й викинуть десь за містом, а то і вб’ють. Зрозуміло, що ніхто не втрутився. Боялися. А тут Саша сидів у дворі з мужиками, пив бормотуху. Він уже спивався потихеньку. Ось він тільки і заступився.

Ну, один з бандитів, здоровенний такий, дав йому разок. Саша впав, але піднявся і каменем вікно в джипі виніс. Вони сестру відразу кинули, а його бити почали. Господи, як же вони його били! Звірі! Я потім до нього в лікарню приїжджала. Він тільки на четверту добу в себе прийшов. Чую, шепоче щось. Нахилилася до нього, а він пісню Висоцького співає:

«Лікар різав вздовж і впоперек!

Він мені сказав: Тримайся, браток!

І я тримався!»

Але тільки бандити не відстали. Змусили квартиру продати. У Саші хороша квартира була: трикімнатна, в центрі. Він її швидко змінював з доплатою на кімнату. Гроші віддав. Бандити не відстають і кімнату хотіли забрати, так їх незабаром посадили. Влада почала порядок наводити в країні.

Але Саша вже не втримався на плаву в цьому житті. Лікар мені ще тоді в лікарні сказав, що відбили вони йому все, і як чоловік він уже не міг. Ось після цього він і махнув на себе рукою остаточно.

Мати замовкла. Дочка теж мовчала, приголомшена почутим. Та й що тут скажеш ?!

Минув рік. Одного разу в квартирі пролунав дзвінок. Прийшов представник нотаріальної контори по спадкових справах після померлих. Він приніс авіаквитки на ім’я матері з відкритою датою, оплачену поїздку на іспанський курорт Пальма де Мальорка, і гроші, які залишилися від продажу квартири Саші.

Була ще й записочка, а в ній всього два слова: «Тримайся, Натаха!»

Ця історія вражає, чи не так?