Коли Аня подзвонила сватам сказати, що народила сина, тоді і дізналася що Ігоря більше немає, але те що було 4 роки по тому, змінило її життя
Аня сина наро дила без чоловіка. Ні, батько у нього, звичайно, був. Але пропав. Аня не змогла розшукати Ігоря. Знала тільки номер телефону його батьків. Зателефонувавши. Їй сказали, що Ігор загинув і кинули трубку… Аня повернулася до матері Світлани. Батько їх кинув, коли дочці було десять років. З тих пір мати піднімала її одна.
Мати, звісно, прихистила дочку з онуком. – Нічого, дівчинка моя, поставимо хлопця на ноги. Ти тільки не прислухайся до кумушків. Вони попліткують і вгамуються. Як виявилося, цими кумушками в маленькому селищі стали найближчі ро дичі Свєти: сестра і три її дочки.
– Відпустили її в місто, і відразу до мужика в ліжко. Точнісінько як мати, – почала злословити Тамара. – Нічого брехати, – захистила Світлану сусідка. – Сестра твоя заміжня наро дила. – Ти, Томко, за своїми трьома придивися, – підтримала захист інша. – Поглянемо як твої дівки себе покажуть. – У мене скромні дівчатка. … Сказано – ” Не судіть, та не судимі будете”.
Протягом чотирьох років, лише старша дочка Тамари змогла створити сім’ю. Дві інші принесли в подолі дітей матері. А молодша аж двічі. Тамара лаялася на дочок, як швець …
Сергійку вже виповнилося чотири рочки, коли несподівано, як грім посеред ясного неба, до Світлани з Анею приїхали батьки Ігоря. Як з’ясувалося, Ігор дійсно загинув. Автокатастрофа. А коли подзвонила Аня, розмовляти з нею не було ні сил, ні настрою.
Поставили до відома: “загинув ” і на цьому забули про неї. І про те, що Аня чекає дитину, вони уявлення не мали. І далі продовжували б перебувати в невіданні, якби не друг Ігоря. Нещодавно, зустрівши батьків Ігоря, він запитав: “Хто там у Ані наро дився? Хлопчик чи дівчинка?” Він же і доnоміг знайти Аню.
Бабуся і дідусь Сергія були на сьомому небі від щастя. Тепер у них був онук. Спадкоємець єдиного сина. Аня з сином їздила до батьків Ігоря, а ті приїжджали до Світлани і невістки з онуком. Все у них зараз добре.
