Коли мама вже постаріла, то все рідше стала виходити на вулицю. І Галина приїжджала до неї все рідше. Раз на тиждень вона купувала їй продукти, прибирала в хаті і мовчки йшла. А якось мама сама зателефонувала Галині. Голос був сумний та тихий, та донька швидко відключила телефон. Наступного пізнього вечора, коли Галина після роботи переступила поріг материної хати, більше її не покидала
Коли мама вже постаріла, то все рідше стала виходити на вулицю. І Галина приїжджала до неї все рідше. Раз на тиждень вона купувала їй продукти, прибирала в хаті і мовчки йшла. А якось мама сама зателефонувала Галині. Голос був сумний та тихий, та донька швидко відключила телефон. Наступного пізнього вечора, коли Галина після роботи переступила поріг материної хати, більше її не покидала
Мама Галини вже багато років жила сама. Вона була дуже хорошою господинею, тримала господарство, великий город, хоча останні роки вже таки важко їй давалося те господарство. Завжди дуже любила коли до неї діти, онуки приїжджали. Наготує вона їжі на всіх, мама Галини завжди пам’ятала хто що любить, знала усіх улюблені страви, в усьому намагалася догодити. Нагодує дітей, ще з собою дасть котлеток домашніх, голубців і навіть борщу в баночку наллє. А готувала вона дуже смачно.
Але не любила останнім часом Галина до матері їздити. Їй було соромно за маму. Мати у неї темна, освіти не мала ніякої, проста сільська жінка, неписьменна, навіть не знала, де Америка знаходиться. Все життя тільки городом займалася, господарством та дітьми. Усі молоді роки в колгоспі пропрацювала, а як вже роки дали своє, то працювати так важко не могла, і пішла прибиральницею в невеличкий магазин.
Галина була не такою, вона зовсім не була схожа на свою матір: мала вищу освіту, працювала вчителькою англійської мови, репетиторством займалася, одним словом – вміла заробити гарні гроші.
Коли батька Галини не стало, мати залишилася жити в селі одна. Потрібно було хоч інколи її відвідувати, адже вона була вже старенькою, важко було навіть в хатині порядок навести. Галина – одна у неї дочка, більше нікому допомагати про матір. А мати вже зовсім старою стала, весь час щось забувала, не могла навіть знайти, що де вчора поклала.
Якось Галина приїхала до матері в село, бо вже багато місяців її не відвідувала, чує горілим в хаті пахне, знову мати каструлю на плиті забула, і згорів її обід.
Сварилася Галина в той день на свою неньку:
– Ти хочеш якісь проблеми ще мені влаштувати чи що, чому неуважна така, що ти цілий день робиш в хаті одна, що й їсти зварити собі не можеш нормально? – обурювалася Галина до матері.
– Ну що ти, доню, таке кажеш, я все пам’ятаю, тільки один раз забула, не сварися на мене! Хіба ж людина знає, що на старості з пам’яттю так буде.
З роками мама стала ще й на здоров’я своє інколи скаржитися, важко ходити було, то тиск високий. Хоча вона й багато чого доньці своїй не розповідала. Дзвонить мати якось Галині:
– Галю, доню, приїжджай, як можеш, у мене тиск високий. Я не знаю що робити.
– Швидку викликай! – ледве стримувалася від роздратування донька. – я що, лікар чи що? Як же ти мені набридла, мати, зі своїми скаргами та проблемами! Чи ти думаєш, що мені жити легко і у мене своїх проблем не має? – І відключила телефон.
Галина ніколи своїй матері не телефонувала, завжди казала:
– Якщо потрібно буде, сама подзвонить, – так говорила вона подрузі.
Коли мати стала зовсім старою, вона на вулицю перестала виходити. Галина приїжджала до неї раз на тиждень, купувала продукти, сміття виносила, прибирала в її старенькій хатині, постійно примовляючи:
– Це ж треба такий бардак розвести! Соромно повинно бути тобі, ти ж одна в хаті живеш, невже за собою так важко прибрати?!
Потім мовчки йшла.
Мати злягла, а Галина працювала, не могла вона доглядати за нею, тільки приїжджати стала не раз в тиждень, а через день. Залишить їй їжу і воду на тумбочці і йде.
У той день, коли мами не стало Галина прийшла до неї пізно.
Мати тихенько дихала, у неї була температура під 40.
Галина відразу викликала швидку. Лікар сказав – марно, вже нічого вдіяти не можна. І тоді Галина заплакала.
Мати говорила щось нерозбірливо, вона весь час говорила, що скоро поїде додому в село, де вона народилася до своїх батьків.
Потім старенької не стало. Дочка весь цей останній час була поруч з нею.
Поховала Галина маму і стала ходити на місце її спочинку раз в тиждень.
– Мені так не вистачає моєї рідної матусі, – плакала і жалілася вона подрузі. – Пам’ятаю, як сміялися ми з нею і розповідали один одному про свої справи. Вона була для мене такою рідною, такою близькою!
Подруга дивилася на Галину і не розуміла.
Але засмучена Галина через все це забула все погане, що говорила своїй матері. В пам’яті були лише найкращі моменти життя поряд з найрідіншою людиною.
Але у Галини у душі оселився смуток, вона не може пробачити собі, що викинула маму з свого життя, а сама докоряла лише їй.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
