Коли Ольга з невісткою підійшли до каси в супермаркеті, то заговорилися і касирка порахувала всі їх покупки разом. Невістка дістала свою банківську картку і за все розрахувалася сама, сподівалася, що свекруха все поверне. Та Ольга вважає, що вона старша, а дружина сина – молода, тому Людмила мала б забути все їй

Ольга все ніяк не могла повірити, що її невістка загадала їй тих якихось 300 гривень. Приписала їй якийсь незрозумілий для неї “борг”. І не посоромилася ж так вчинити! Молода, а така дріб’язкова людина, виявилася, просто в голові не вкладалося цей вчинок у 57-річної жінки. Розчарування одне.

Невісткою Ользі 30-річна Людмила стала всього майже рік тому. Живе зараз молоде подружжя окремо від своїх батьків, квартиру вони в оренду взяли. А в недалекому майбутньому вони хочуть брати кредит, щоб мати своє власне житло, а поки відкладають гроші на початковий внесок. Але підійшли до цього питання відповідально вони дуже, не зважаючи на молодий вік, зайву копійку не витрачають, економлять в усьому.

– Невже її врятують ці гроші, якихось 300 гривень, в наш час, ось поясни мені? Квартиру на них вона купить, чи що? Що кардинально вони змінять для них? – все ніяк не може заспокоїтися Ольга і скаржиться родичці після того.

Десь приблизно два місяці тому син Ольги з дружиною зібралися авто їхати у великий супермаркет – купити стіл, і Ольга сама попросилася з ними, просто подивитися, адже так далеко не їздила сама.

Піти з цього великого магазину з порожніми руками неможливо, принаймні, у Ольги в той день це не вийшло. Людмила теж, крім столика невеличкого, через який і поїхали туди, набрала в візок купу різних дрібниць – тертку, рушник, набір сковорідок, рукавиці, набір тарілок.

На касі вони забарилися, відволіклися, а коли звернули увагу, виявилося, що покупки їм рахують одним чеком, касирка все до купи зібрала, наче вони разом були.

– Гаразд, я зараз все оплачу зі своєї банківської карти, а потім розберемося по дорозі! – спокійно сказала Людмила своїй свекрусі.

Поки їхали назад додому, розклали покупки і порахували по чеку, що Ольга винна Людмилі 1300 гривень.

Свекруха відразу полізла в гаманець шукати гроші:

– Тільки ось дрібних грошей у мене немає, на жаль, я просто тисячу взяла і все! – зітхнула вона. – Людмило, ось тисячу віддаю, бо лише стільки з собою взяла в дорогу з дому, а 300 гривень буду винна тобі! Гаразд?

– Так звичайно, все добре, потім віддасте! То не так важливо зараз, згодом розберемося, – спокійно махнула рукою невістка. – Потім віддасте, як буде нагода.

– А ми з подругою якраз ось уже кілька місяців замовляємо сухофрукти в одному інтернет-магазині, дуже смачні, якісні та набагато дешевші ніж в магазині! Ми такі задоволені ними, – розповідає Ольга. – Сушені персики, фініки, груші та ягоди, ще й горішки там такі смачні. Людмила якось була у мене, спробувала, їй сподобалося дуже, попросила замовити і на неї їх – на мою адресу, щоб не платити зайвий раз за доставку. Я так і зробила в цей раз! Мені ж не важко!

Кур’єр усе замовлення доставив до Ольги вчасно, а наступного дня Людмила приїхала до матері чоловіка за своєю частиною замовлення.

– Я її попередила заздалегідь – твоє замовлення, кажу, на 700 гривень. Приїхала вона, я віддаю їй її пакет, вона мені – конверт з грошима, мабуть, приготувала вже. І заявляє мені – там не 700 гривень в ньому, а менше, я 300 гривень звідти відняла, ну якраз ті, які ви мені винні залишилися ще були за ті покупки, які в супермаркеті придбали віддати, пам’ятаєте? От чесно, я мало не впала від такого повороту подій! Треба ж бути такою дріб’язковою людиною, ми ж не чужі з нею люди. Доросла людина, працює, зарплату отримує, і тут – якісь гроші, фу. Я в ній розчарувалася! Така дріб’язковість, навіть неприємно стало мені!

Ольга, звичайно, вголос нічого не сказала, але їй було дуже неприємно в цій ситуації, і образу на невістку затамувала.

– Більше в житті з нею ніяких справ мати не буду! Я ж старша людина, вона молода, могла б і поступитися, ми ж родина. Наступного разу і я б вибачила її тих пару сотень, – сердиться тепер свекруха. – Нехай замовляє сама. Кур’єру б, до речі, вона заплатила б більше, ніж у мене взяла. Навіть говорити про це неприємно!

– А чому я повинна свекрусі дарувати свої власні гроші? Для мене цих 300 гривень теж гроші, – зовсім не розуміє Людмила. – Образилася вона дуже на мене після того мого вчинку, треба ж! Живе одна в двокімнатній квартирі, за оренду не платить, про кредит не думає, чим віддавати. Отримує не тільки зарплату, але і пенсію на додачу. Нікого не утримує, нікому не допомагає, для себе сама живе. А ми з чоловіком зараз дуже економимо на всьому. У нас поки ні кола ні двора, оренду оплачуємо чималу, все треба купувати, ще й дитинку хочемо. Та й взагалі, мене батьки так виховували: винна – віддай, неважливо, яку суму, хоч сто тисяч, хоч десять гривень.

Я не знаю, як ви, але я рахую, що права невістка у цій ситуації. Якби там не було, але якщо гроші винна то потрібно віддати. Хіба вона образила цим свекруху? Хіба мала пробачати ці 300 гривень, коли так важко їй?