Коли у нас була вже друга дитина я дізналася, що у чоловіка є інша. Та жінка спокійно приходила до нас додому, а йшла вранці. Я мовчала, поки чоловік жив, як йому подобалося. Жила з ним заради дітей. А одного дня все змінилося, чоловік перестав сам ходити

Коли ми з чоловіком одружилися, мені було 18 років. Звуть мого чоловіка Олексій, але ми ніколи в житті не кохали один одного. Одружили нас наші батьки і мене ніхто навіть і не запитував, подобається мені Олексій чи ні, це нікого не цікавило. Він також був до мене холодний зовсім. Йому в мені подобалася лише моя зовнішність і тихий характер.

Через рік у нас з ним з’явився син. Я займалася дитиною і домашніми справами і ніколи не працювала. Перші два роки чоловік мене не ображав, мені навіть здалося, що він став цінувати та поважати мене. Грошей завжди було вдосталь у нашій сім’ї, у нього був свій бізнес. Чоловік часто не ночував вдома, казав, що у нього така робота. Я вірила і не задавала зайвих питань, якось звикла до такого життя вже.

Все почалося після появи другої дитини, я відчувала себе саме тоді не дуже добре. На той момент, як у нас з’явилась донька, синові виповнилось два роки. Часу на себе у мене зовсім не вистачало, я таки трішки поправилась і чоловік почав мене цим постійно докоряти, говорив, що я за собою не слідкую, не доглядаю за своєю зовнішністю. Спочатку я виправдовувалася, підбирала потрібні слова, відповідала, що з часом все прийде в норму. Але мого чоловіка це зовсім не влаштовувало, він хотів все і відразу. Але як? Мені треба дивитися за дітьми, готувати, прати, прибирати, допомоги в мене не було зовсім, а, відповідно, і часу для себе. Коли я попросила чоловіка, щоб він найняв мені помічницю по господарству, або хоча б няню, Олексій відповів, що дружина повинна сама з усім справлятися. Я ж не могла навіть сходити в магазин за продуктами, ні з ким було залишити дітей навіть.

Чоловікові це не подобалося і він мені відкрито заявив, що у нього є інша жінка. Я нічого не відповіла, лише тихенько плакала по ночах. Так йшли роки. Та жінка стала відкрито приходити до нас додому, залишалася ночувати у чоловіка в кімнаті. Я дуже хвилювалася, але розуміла, що мене ніхто й слухати не стане, я не господиня тепер у себе в дома. З часом ставало тільки гірше.

Зрештою я зібрала всі свої сили та заговорила зі своїм чоловіком про розлучення. Олексій лише засміявся мені у відповідь, сказав, щоб я йшла куди хочу, але без дітей, без грошей, без речей, без нічого – тому що все, що є у мене, належить йому. Я знову змирилася і продовжувала жити з ним тільки заради дітей. Мовчала, поки чоловік жив у свій смак.

Але через десять років з Олексієм стався один випадок. Він занедужав і перестав ходити. Може це і не добре, але мені його зовсім не шкода, я вважаю, що він цього заслужив, він не ставився гідно до мене, ніколи не поважав, я й слова доброго від нього не чула. Вдома тепер до мене ніхто не ставиться погано. Чоловік сидить на своєму кріслі і бачить, як я розцвітаю, радію життю. Я доглядаю за собою, ходжу в спортивний зал, салони краси і у мене з’явилися шанувальники.

Я навіть іноді з ними розмовляю по телефону вдома. Я витрачаю його гроші. За ним я не дуже доглядаю, з мене вистачить. Нехай це і неправильно, але мені його анітрохи не шкода, так багато років він просто псував моє життя. Ми просто помінялися ролями. Я ніколи не вважала себе злопам’ятною, але дивлячись на нього, я згадую лише те, як все життя він ставився до мене, а зараз просто прийшла моя черга. Я теж хочу жити по-людськи.