Коли я приїхала з-за кордону, мені відкрили двері брат з дружиною. Я віддала подарунки і запитала де мама. – А вона вже давно з нами не живе! – відповів брат.

Я вже декілька років працювала закордоном і нарешті вирішила поїхати додому, аби провідати рідних. Обнялись, поцілувались, подарунки розгорнули та і вирішила я запитати:

— Де мама?

Виявилося, що мама зараз живе не у своїй квартирі, а знімає кімнату у гуртожитку. Невістка так вирішила. Коли я приїхала до матері і зайшла до кімнати, то вона не повірила своїм очам і просто почала плакати.

Але почнемо усе спочатку. Коли я закінчила навчання в університеті, мені запропонували поїхати на роботу у Німеччину. В ті часи гріх було відмовлятися, така можливість, та і гроші гарні платили. От я і погодилася.

Мама мене підтримала. На той час, ми жили втрьох: я, мама і мій молодший брат. Батько загинув задовго до цього, але він завжди мріяв, аби діти його досягли успіху та отримали гарну освіту. Брат тоді ще у школі вчився, ну а я закінчила університет, зібрала речі і поїхала працювати.

Зв’язувалася я з ріднею дуже рідко, оскільки жили ми не дуже багато і комп’ютера з інтернетом вдома не було. Інколи я просто їм дзвонила, аби запитати чи там все нормально. Такі дзвінки обходилися нам дуже дорого, тому говорили ми доволі рідко.

Минуло декілька років. Я так і працювала в Європі, брат виріс і закінчив школу. Після випуску, він привів додому дівчину і сказав, що буде одружуватися, тому що його Маша на той час вже вагітна була. Мама звичайно благословила, але відсутність вищої освіти у брата трохи її налякала.

Загалом, не було мене вдома цілих 8 років.

Пережити таку розлуку було досить важко, але від праці і всіх труднощів, які випали на мою долю — я стала набагато сильнішою і впевненішою в собі жінкою. Заробляла я добре, але бажання побачити рідних було сильніше. Отож, я вирішила взяти заслужену відпустку і поїхати додому, провідати рідних. В мене взагалі племінник вже до школи ходить, а я його ще навіть не бачила.

Про приїзд вирішила нікому не казати. Зробила сюрприз та і подарунків навезла. Коли я подзвонила у двері, на порозі з’явилася якась незнайомка.

— Привіт. А ви, мабуть, Марія, так?

— Ну так, а ви хто?

Я представилась і дівчина швиденько покликала брата. Ми обнялись, трішки поговорили і я запитала:

— А де мама?

Брат устидливо опустив очі і нічого мені не відповів. Я спершу, навіть злякалася.

— А вона тут більше не живе, — відповіла мені Маша.

Така відповідь мені не дуже сподобалася.

— А де вона?

— У гуртожитку.

— У якому гуртожитку? Що ти взагалі таке кажеш?

З цими питаннями я зверталася до брата, але він просто мовчки опустив очі.

— Андрій, може ти мені відповіси? Я тебе питаю.

— Так, дорогенька, ти прийшла сюди без попередження, а тепер питаннями нас засипаєш. Йди до своєї матері і все в неї питай! — різко відповіла мені Маша.

Я не попрощалась і одразу ж поїхала до матері.

Коли я відкрила двері, то побачила змарнілу і худющу матір. Вона спочатку не повірила своїм очам, а потім просто розплакалася. Після емоційної зустрічі, мама все ж розповіла мені, що сталося насправді.

Виявилося, Андрій привів Машу додому вже тоді, коли вона була вагітна. Довелося швидко весілля готувати. Мама одразу зрозуміла, що Маша дівчинка не проста. Невістка одразу розподілила всі обов’язки: вона — виношує дитину, Андрій — працює, а мама — виконує всю роботу по дому. Це її не дуже засмутило, тому що до приходу Маші все саме так і було. Потім, Маша народила і дитиною займалася моя мама. Коли племінник трохи підріс, Маша сказала, що дитині необхідно більше простору і своя власна кімната. Саме тому, Марія знайшла мамі кімнату у гуртожитку. Мама в мене досить добра жінка, тому вирішила погодитися.

Я просто не могла повірити, що мій брат так спокійно терпить цю нахабну поведінку дружини! Хоч би слово сказав…

Мати розповіла, що після того, як вона переїхала, малого взагалі на неї скинули. А й дійсно, після школи хлопчик одразу до мами у гуртожиток йшов, а не до себе додому. Я такого відношення терпіти не буду. Квартира у нас з братом рахується навпіл, от я і вирішила запропонувати їм викупити свою частку. Одразу ж сіла у таксі і поїхала до них.

— Ця квартира наполовину моя, будете мою частину викуповувати?

— Але ж ти нахаба! Тебе тут роками не було, матері не допомагала, а тепер ще й гроші вимагаєш! Де твоя совість?

— Я ще раз питаю, будете викуповувати, чи я продаю іншим?

Вирішила дати їм трішки часу на роздуми і поїхала до мами у гуртожиток. Ввечері, вони приїхали до нас і Маша сказала:

— Раз ти в нас гроші вимагаєш, то сина нашого сама будеш виховувати!

Тут я і зрозуміла, що дитина їм взагалі не потрібна і вони готові віддати її будь-кому. Я вирішила нічого не продавати і переписати свою частку на брата, натомість вони пишуть відмову від дитини. Так ми все і зробили. Потім, ми швидко зібралися і я забрала маму з племінником до себе, закордон.

За декілька місяців нам подзвонив Андрій і сказав, що Маша його кинула і пішла до іншого. Сильно вибачався і казав, що лишився зовсім один. Я вирішила покликати його до себе, як не крути — він мій брат. Квартиру Андрій продав і переїхав до мене, аби більше часу з сином проводити.

А як би ви вчинили на моєму місці? Віддали б свою частину квартири?