Лише купивши квартиру своєї мрії, я зрозумів, що для моєї родини я був лише джерелом фінансування, а не рідною людиною.
Нещодавно я купив квартиру в столиці – крок, яким я охоче поділився зі своєю родиною – батьками та сестрою. Проте їхня реакція викликала в мене подив. Як так сталося? Втомившись від непостійного життя і примхливих домовласників, я взяв позику на власне житло.
Оскільки тепер на мені були початковий внесок і кредит, це означало скорочення фінансової підтримки моєї сім’ї. Протягом майже 5 років я сплачував університетські рахунки моєї сестри і беззастережно надавав їй гроші на витрати, оскільки вважав, що члени сім’ї мають бути поряд один з одним.
Я запросив їх до себе додому, котрий, як вони вирішили, був ще однією орендованою квартирою. Відсутність святкування чи навіть визнання, коли я сказав, що вона моя власна, вразила мене. Новина про зменшення грошової підтримки через погашення мого кредиту була зустрінута вороже, поступово переростаючи у величезний шум.
Вони назвали мене егоїстом, наполягаючи на тому, що я саботував їхні плани. Моя мати висловила своє занепокоєння з приводу необхідності витрачати мої заощадження на навчання моєї сестри. Моя сестра, з іншого боку, наполягла, щоб я виконав свою обіцянку купити їй новий телефон, незважаючи на моє нинішнє скрутне становище.
Це змусило мене задуматися про те, як наша взаємодія значною мірою диктувалася їхніми потребами без урахування моїх особистих обставин. Поки я сидів там, приголомшений, то почував себе не так ображеним, як здивованим.
До мене дійшло, що вони розглядали мене швидше як фінансовий резервуар, ніж як кохану людину. Я запитував себе, чи завжди так було, залишаючи себе в стані емоційного сум’яття, коли я сумнівався в самій суті нашого сімейного зв’язку.
