Людмила дружиною Василеві не стала, тpaгiчно зaгuнyла перед весіллям: Як закарпатець, якuй сім разів вінчався, відкpив cтpaшну істину

Як багато сьогодні у нас закоханих пар перед Богом у церкві повторюють слова у день весілля, що будуть разом, аж поки смeрть не розлучить їх. Однак із появою перших же сімейних труднощів, багато хто забуває про обіцянки і поспішає як найшвидше подавати заяву на розлучення, пише zakarpatpost.net.

На жаль, такі реалії життя, що в нашій області, незважаючи на вдавану побожність, кожна третя родина розпадається. Відтак – кожен другий створює повторну сім’ю, а дехто – і третю, четверту, п’яту.

Василь Пилип із Тячева вперше закохався у десять років. Тоді у класі, в якому він вчився, з’явилася нова учениця. Марія переїхала в Закарпаття із Волині. У неї було польське коріння і родина на свята їздила у римо-католицький костел аж до Хуста. Тож одразу після отримання шкільного атестату Василь вирішив зізнатися дівчині в почуттях і, пересвідчившись, що вони взаємні, повів її під вінець. Батьки були проти – і її, і його. Однак із вибором своїх дітей змирилася. Поставили єдину умову, аби після появи дітей родина не розпалася, попросили повінчатися.

Думали, що так гарантують міцність шлюбу.

Наречені погодилися. Вінчали їх в Ужгороді у костелі святого Юрія.

Утім щастя тривало недовго.

Почалися сірі будні і любов швидко згасла. Після нарoдження сина Степана Марія змарніла, а Василь почав задивлятись на інших молодиць.

Аби прогодувати родину, періодично їздив на заробітки в інші області. Тетяну знайшов на Черкащині.

Жінка була на вісім років старшою за нього і мала багатий досвід стосунків, тож її любощі просто зводили чоловіка з розуму.

Василь вирішив розлучитися з дружиною і створити нову сім’ю.

З Тетяною він вінчався у греко-католицькій церкві у Львові. Священикові про те, що він уже побував під вінцем не зізнався.

Утім і з новою жінкою разом був недовго.

Коли ж донечці було три роки, Василь знайшов Юлію.

Дівчина була його землячкою, знала про те, що чоловік одружений, але закохалася і вирішила, що будь-якою ціною вийде за нього заміж. Зустрічались вони близько року.

Одружитись запропонувала сама.

І чоловік погодився. Він зібрав вдома речі і перебрався до коханки.

За місяць батьки Юлії справили їм велике весілля.

Вінчалася пара у православному храмі. Цього разу Василь також обманув духівника, заявивши, що у шлюбі хоч і був, але церковного благословення не отримував.

Проте щастя з Юлією також виявилося недовговічним. Через сім років роки у Василя з’явилася нова пасія – місцева вчителька Дарина. Вона була класоводом у доньки Руслани. Кохання спaлахнуло миттєво – під час батьківських зборів і після першого ж побачення чоловік вирішив, що це вона – та, яку він шукав усе життя.

Василь знову пішов із родини і знову одружився. Цього разу також вінчався, але вже розповів священикові всю правду про попередній шлюбний досвід.

І перед ним відкрилася стpaшна істина – від церкви також можна отримати розлучення щоправда, за певну плату. Тож чоловік вирішив розлучитися з усіма попередніми дружинами, аби бути вірним супутником єдиній.

Та зберігати відданість йому вдалося лише протягом кількох місяців.

Довкола себе він бачив гарних дівчат та розумних жінок, у кожній з яких було щось особливе.

Наступною дружиною Василя стала на 18 років молодша за нього продавчиня Ліза. Йому дуже подобалося її довге волосся та ніжний голос, однак вона єдина з усіх законних жінок кинула чоловіка сама, знайшовши молодого коханця уже через три місяці після весілля.

Відтак у подружньому списку закарпатця з’явилася Ганна. Із нею він познайомився в суді, коли розлучався з Лізою. Жінка ж ділила майно з братом.

Творча особистість незнайомки припала до снаги Василю. Вона малювала його, розповідала багато цікавих історій, мала чудове почуття гумору і смачно готувала. Із нею чоловік прожив найдовше – 10 років і в шлюбі з Ганною нарoдилося троє дівчат.

Однак вони були надто різними і мали кардинально протилежні погляди на речі. Тож поступово чоловік знову взявся за своє, приступив до пошуків чергової судженої.

Валентину зустрів на автобусній зупинці. Вона навчалася на першому курсі УжНУ і чекала на транспорт. Їхала в Ужгород. Розговорилися. Василю вона сподобалася і він вирішив скласти їй компанію.

Університет дівчина невдовзі кuнула. Зaвaгітніла. Зі сльозами на очах зізналася Василеві, що носить під серцем дитя.

Думала, що кине її. Але чоловік зрадів. Він одразу ж повів Валентину до церкви вінчатися.

На той час йому вже були добре відомі всі тонкощі церковного шлюбу. Але чому з кожною жінкою він прагнув освячення стосунків духівниками – сам не знав.

«Звичка, – пояснював друзям. – Так надійніше для мене».

Прожив із Валею тячівець чотири роки. Розійшлися через ту ж банальну причину – нову любов. Утім Людмила дружиною Василеві не стала. Не встигла бо перед самим весіллям тpaгічно зaгuнула, потрапивши в aвaрію.

Наразі чоловік один і знову шукає наречену. Її він також планує вести під вінець.

Олена РОШКО