Мама моя завжди мене вчила, що подруг в родину пускати не треба. Звичайно, що вона пройшла це зі своєю подругою і моїм татом, але я завжди до цього ставилася скептично, адже моя подруга не така
Леся мала зовсім інші уподобання в чоловіках, ніж я, тому ми на хлопців одна одної не заглядалися. Та й ми самі були дуже різні зовнішньо, щоб могли підпасти під один типаж. Я чорнява і грубої кістки, а Леся зеленоока і з веснянками.
Поки я не була одружена, то мама тільки й бурчала, що подругу треба тримати подалі, але, коли я вже вийшла заміж, то мама вирішила таки нагадати мені історію її і тата, так наче це можна забути.
– Доню, ти пригадуєш, як ми дружили з тіткою Орисею? Вона щодень до нас бігала і я й не знала чого вона так вічно вивбирається та напахниться, коли кличе батька помогти сіно накидати. А потім що вийшло? Що застала я їх в тому стогу. Відтоді у тебе нема тата, а у мене нема подруг і чоловікам я не довіряю. Не можу дивитися на них і все. Так, що ти добре думай, коли подругу в гості кличеш!
Я на ці балачки не звертала уваги, бо це у мами була подруга, а у мене найкраща подруга. На п’ятничні посиденьки після важкого трудового тижня Леся була у нас, в неділю ми їхали кудись, то теж брали Лесю і якогось друга Андрія, щоб вона мала компанію. Звичайно, я розуміла, чому подруга так одягається, бо вона хотіла сподобатися комусь із друзів Андрія.
У нас і дитинка з’явилася і я подругу взяла кумою під голосне невдоволення мами:
– Ще подругу з хати випреш, а хресну маму як? Ти думай трохи головою!
Але я була невблаганна. Жили ми собі і жили, як трапилося зі мною нещастя – мусила побути кілька тижнів поза домом. Мама приїхала до малюка, щоб його глядіти і глядіти за Андрієм, щоб він часом за Лесею не волочився.
Як вона мені потім розказувала, то вона взялася гуляти біля роботи Андрія і так і він швидше додому прийде і точно з Лесею нікуди не піде. А якось так сталося, що вона Андрія не припильнувала і прямим ходом до Лесі в квартиру, бо ми всі були у неї на новосіллі.
Дзвонила вона безперестанку в дзвінок, поки двері не відкрила розхристана Леся, але мама її попхала рукою і з дитиною на руках забігла в спальню:
– От ти де! Я тебе зловила на гарячому!, – вигукнула вона.
І одразу замовкла, бо там не було Андрія, а інший чоловік, який там мало не посивів з переляку.
– Ірино Василівно, – почала Леся, – це Дмитро… Ми плануємо разом жити.
– Слава Тобі Господи!, – вигукнула мама, – Яка я рада! Дмитре, Леся неймовірна господиня, а яка вона хороша людина, ви вже мені повірте!
Мама всілася на ліжко і з добру годину розхвалювала Лесю перед Дмитром і вона б не зупинилася, поки до неї не додзвонився мій чоловік.
– Мамо! Де дитина?!, – випалив він.
– Ой, Андрійку, ми у Лесі, ти приходь і познайомишся з Дмитром…
Знайомство, як ви розумієте, було радісне для всіх. Ледве Андрій маму забрав з тої квартири, а вона потім мені розказувала, що завжди вважала Лесю порядною жінкою, просто їй не завжди везло з чоловіками, як от мені.
– Бо чоловік має завжди жінку підтримувати та допомагати, от як наш сусід Василь…
І на цій фразі мама якось замовкла, але я не звернула уваги, бо я була рада, що у Лесі буде весілля, адже мамині тривоги ,ні-ні, та й передавалися й мені.
Але мама не спинялася в сюрпризах і зателефонувала мені на наступний день:
– Доню, я виходжу заміж. Як за кого? За Василя Колодійчука… Подарунків не треба, але я хочу щоб ти знала… Ти Лесі від мене подякуй, скажи, що вона мені вернула віру в людей.
І отаке буває, що подруга довіку залишається подругою. А ви що скажете на це – існує жіноча дружба?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
