Мамо, я маю тебе з деким познайомити
-Мамо, я маю тебе з деким познайомити, — повідомив мені одного дня син приблизно рік тому.
— Ти маєш дівчину?
— А як ти здогадалася?
— Тебе очі видають.
-Але є один нюанс. Їй немає де жити, — додав Діма. — Ми спочатку в нас побудемо, а потім на квартиру з’їдемо. Планує перевестися на заочне навчання, а з роботою друг допоможе.
— Ну раз ти все спланував, то знайом нас.
Наступного дня я зустрілася з маленькою дівчинкою. Вона була дуже худенькою і здивовано дивилася на мене. Материнські інстинкти взяли своє і мені одразу захотілося обійняти її і притулити до себе. Оленку виховав батько. Матір не стало рано, а з дочкою допомагала спочатку бабуся, а потім молода дружина. Мачуха ставилася до дівчини як до хатньої робітниці, а коли у них з’явилася ще одна донька, то Оленка й нянькою стала.
Після школи дівчина втекла з дому. Спочатку вона ночувала на вокзалі, а потім її прихистила якась бабуся. Дівчина пішла працювати продавцем у магазин. Там вона й зустріла Дмитра.
Хлопець зробив все так, як розповідав матері. Він влаштувався на завод, де був можливий кар’єрний ріст. Оленка спочатку соромилася перебувати у нашій хаті, але потім звикла. Ми почали добре ладнати. Дівчина була відмінною господинею. Поки усі справи по дому не зробить, доти не піде відпочивати.
Через місяць Оленка розповіла радісну звістку: на світ зявиться онук або онучка.
Мій чоловік дуже здивувався, а я одразу привітала дітей. Та глибоко в душі все ж хвилювалася, чи справляться молоді з немовлям. А яким батьком стане Дмитро? Чи готовий він до цієї ролі? Адже він часто скаржився, що крім роботи у його житті більше нічого не відбувається, а от однокурсники так весело живуть…
Наступного місяця Дмитро з Оленою побралися.
— Мамо, не хвилюйся. Все гаразд. Мабуть, лікарі просто хочуть перестрахуватися, — заспокоював син.
Останні місяці невістка була то в лікарні, то вдома. На роботу вона більше не ходила. Пізніше нам стало відомо, що у дівчини проблеми зі згортанням крові. Через це лікарі за нею слідкували протягом усього періоду.
— Чому ти мені не розповідав? — сварила мати сина. — У мене є знайомі лікарка-професор. А ви немов води в рота понабирали…
— Ми не хотіли, щоб Ви переймалися. Знали, що зможемо впоратися самі. Та й Оленці лікарі сподобалися, — Дмитро притулився до матері і заплакав.
— Синку, ми маємо триматися заради твоєї донечки, моєї онучки…
Коли ми забирали Алісу з пологового, на небі світило яскраве сонце. Вперше за весь тиждень. Дмитро взяв на руки дочку. З його лиця не сходила посмішка. У неї такі ж очі, як в Оленки…
-Ну привіт доця, ласкаво просимо в сім’ю.
