Марія Олександрівна досягла свого – син вигнав із дому міську невістку. Але не знали вони, як незабаром пошкодують про вчинене.
Коли син Марії Олександрівни Артем повідомив матері про своє весілля, вона наказала йому вибрати іншу наречену, бо обрана ним дівчина була зі столиці. – Артеме, ти повинен мене вислухати. Ірина – міська дівчина, вона не зможе пристосуватися до нашого села. Вона мене просто дратуватиме своїм ледарством, – сказала Марія Олександрівна синові.
Але Артему на слова матері було начхати. Він був сповнений рішучості жити з коханою дівчиною. Незабаром пара відсвяткувала заручини, а потім одружилася. Свій медовий місяць вони вирішили провести у місті, і обидві сторони родини зібралися на урочистості. Проте друзі та родичі Ірини протягом урочистостей знущалися з гостей з боку нареченого через їх одяг.
Мар’я Олександрівна все помітила та зітхнула. Вона знала, що її невістка ніколи не стане селянкою і не зможе виконувати необхідні завдання, такі як доїти корів або прополювати грядки. Перед весіллям Марія Олександрівна неодноразово говорила Ірині, що вона не готова до сільського життя і має добре обміркувати своє рішення. Однак Ірина підвела голову і сказала, що вміє заробляти гроші, що для неї важливіше за роботу на фермі. Але у селі роботи для Ірини було небагато.
Спочатку її найняли вчителем англійської мови до школи, але час роботи був обмежений, а зарплата була низькою. Марія Олександрівна скаржилася, що Ірина шумить через дрібниці, а Артем стверджував, що після роботи вона допоможе по господарству. В результаті в будинку були часті проблеми та сварки. Не минуло й року після весілля, як Артем вигнав Ірину з дому разом із її валізами після чергової сварки на ґрунті того, що Ірина не так уявляла життя з чоловіком.
Артем зрозумів тоді, що його мати мала рацію, і йому треба було знайти дружину, яка могла б упоратися з важкою роботою сільського жителя. Про те, що Ірина вагітна, Артем та його мати дізналися пізніше, коли її вигнали з дому. Приїхавши до міста, вона захворіла та потрапила до лікарні, де її не стало.
Емоційний стан дівчини прискорив процес, і жахлива хвороба надто рано забрала її життя. Артем був спустошений, коли дізнався про це, і гірко плакав, звинувачуючи у всьому себе. Однак їхня дочка вижила, і через деякий час її життя в спеціальному інкубаторі, батько взяв її до себе. Мати Ірини відмовлялася бачити дитину, звинувачуючи у всьому Артема. Дівчинка росла, постійно питала про матір, але Артем не міг змусити себе зізнатися, що він з нею зробив.
