Марину в Італію на заробітки покликала подруга. Життя в селі було бідове і це був єдиний шанс заробити на кусок хліба, за який вхопилася жінка. Сідаючи в бус, зі сльозами проваджала хвору матір та сина. Чоловік навіть не помітив відсутності дружини. Марина пересилала додому кожну копійку. Заробивши грошей на хату, сказала сеньйорі, що повертається в Україну, та реакція господині була жахливою. І коли на кордоні давала документи не могла ані слова розгледіти. Приїхавши додому, сина вона вже не побачила

Марину в Італію на заробітки покликала подруга. Життя в селі було бідове і це був єдиний шанс заробити на кусок хліба, за який вхопилася жінка. Сідаючи в бус, зі сльозами проваджала хвору матір та сина. Чоловік навіть не помітив відсутності дружини. Марина пересилала додому кожну копійку. Заробивши грошей на хату, сказала сеньйорі, що повертається в Україну, та реакція господині була жахливою. І коли на кордоні давала документи не могла ані слова розгледіти. Приїхавши додому, сина вона вже не побачила

Марина дуже важко наважувалась на цю поїздку. Залишила хвору маму і маленького сина, але розуміла, що їде туди, щоб забезпечити і себе, і їх. Для заробітків дівчина обрала Італію, досконало куди їде не знала, але хотіла окреме житло, щоб не терпіти вибрики чоловіка. За матеріалами

Останній раз бачила сина через віконечко буса, яким їхала. Їхала у краще життя для них обох. Жінки, які теж їхали заспокоювали, казали, що усі через це проходять.

За домовленістю Марину зустріла шкільна подруга Анжела та забрала її до себе. Коли Марина побачила, що поряд ще декілька стало не по собі, але вибору не було.

Зранку пані,в якої працювала Анжела перехотіла брати ще одну українку. Марину взяли посудомийкою. Спочатку вона отримувала лише 400 євро на місяць. Це дуже мало, але вона погодилась, бо ж не знала мови і не мала за що зачепитись. Дівчина пішла вчити мову, приходила пізно вночі, мила посуд я далі сідала вчилась.

Сеньйорита була шокoвaна, що Марина знає мову. Дівчина наполягала, щоб їй підвищили заробітну плату. Жінка погодилась на 500 євро, а Марина хотіла ще більше. За подібне зухвальство пані давно б звілнила, але не Марину. Вона давно спостерігає за нею, її роботою. Вона підвищила їй зарплату до 800 євро і сказала, що офіційно працевлаштує ( тільки попросила нікому не казати).

Минуло 5 років. Марина і не помітила, як вони пройшли. Почали жити вдвох з Анжелою, відклала досить коштів, щоб повернутись в Україну. Сказала про це сеньйорі, проте та дуже не хотіла відпускати дівчину. Спокусила її ще більшою заробітною платою і та залишилась. Дівчина з хазяйкою дуже добре товаришували, друга навіть клuкала першу на каву до себе в кабінет. Марина висилала гроші додому мамі з сином і далі продовжувала працювати. Пані навіть виділила шафу для українки, щоб та пила вітаміни аби “заряджалась”.

Пройшло ще кілька років і Марина знову захотіла додому. Сказала сеньйориті, вже на більшу заробітну плату не повелась. Дорогою додому дівчина відчула, що в очах все пливе. І коли на кордоні давала документи не могла ані слова розгледіти. Приїхавши додому, сина вона вже не бачила. Пішла на обстеження і виявили, що причиною сліпоти є вітаміни, якими Марину годувала сеньйора.

Ось так українка поїхала заробити кошти на житло, а заробила сліпоту. Будьте обережні та здорові!