Мій брат вирішив одружитися, але від батьків з’їжджати не захотіли. І мої батьки вирішили купити квартиру побільше. Ось квартиру купили, ми в неї в’їхали. На вхідних дверях був наклеєний на скотч із зошита листок, на якому були від руки написані заповіді Божі. А над дверима, як раз в мою кімнату, була приклеєна маленька така іконка. Ми на це сильно не зважали. Самі православні, не стали це прибирати

Перший раз про домовика я почула від своєї подруги, точніше, я про нього чула раніше, але ставилася як до міфів чи байок, загалом несерйозно.

Моя подруга, її звати Аня, вирушила на літо до своїх рідних.
Спочатку все, за її словами, було добре, але через кілька днів до неї щоночі приходив домовик і лякав її.

Вона описувала, що коли він, тобто домовик, дивився на неї, вона не могла поворухнутися, тіло ніби провалювалося в щось м’яке.

В результаті вона не могла там перебувати і повернулася раніше запланованого часу. А моє знайомство відбулося ось так.

Мій брат вирішив одружитися, але від батьків з’їжджати не захотіли. І мої батьки вирішили купити квартиру побільше. Ось квартиру купили, ми в неї в’їхали. Я зайняла найменшу кімнату як наймолодший член сім’ї.

Мені тоді було 17. Відразу скажу: квартира спочатку здавалася дивною, точніше, попередні мешканці.

На вхідних дверях був наклеєний на скотч із зошита листок, на якому були від руки написані заповіді Божі. А над дверима, як раз в мою кімнату, була приклеєна маленька така іконка. Ми на це сильно не зважали. Самі православні, не стали це прибирати.

Одного вечора лягла я і задрімала, тут дзвонить телефон, друзі покликали на годинку прогулятися, я погодилася, але вставати відразу не стала, закрила очі і лежу, телевізор слухаю.

Навіть пам’ятаю, про що там говорилося! Тут різко на мене як ніби щось навалилося, я навіть не можу передати жах, який я відчула тоді.

Спробувала закричати, не змогла, тільки рот наче відкривається і ні звуку. Поворухнутися теж не можу. Я розумію, що не сплю. Страшно було, жах. Очі не відкриваю, хоча світло, і я, це знаючи, боюся відкрити.

Загалом, якось різко мене це щось відпустило. І я побігла з кімнати в батьківську спальню. Посиділа там, віддихалась, чую, телефон знову дзвонить, а повертатися боюся.

Насилу пересилила себе, забігла, схопила речі і телефон і мало не на ходу одяглася – і на вулицю.

Повернулася додому, батьки вже були там, я все розповіла мамі. Вона поставилася до цього серйозно і сказала, що, якщо знову прийде, запитай, мовляв, до худу або до добра або гримай на нього, тоді він перестане лякати.

Так ось, не минуло й тижня, як домовик мене знову-таки став лякати.

А я через страх про себе питання повторювати почала: «До худу або до добра?».

І не повірите: він заговорив, голос чоловічий, напівпошепки і абсолютно незрозуміло.

І я хочу сказати, що приходив він до мене так часто, що я потім звикла, після чергової нічної задухи я стала просто перевертатися на інший бік і намагатися заснути.

А через пів року брат захворів на рак, на наш жаль, лікування не допомогло, і він помер. Після смерті брата ми продали цю квартиру і поїхали в приватний будинок. Я зрозуміла вже пізніше, що домовик, швидше за все, намагався попередити мене, але я не зрозуміла.

В цьому будинку, де ми і зараз проживаємо, зі мною такого не траплялося до липня 2016 року. У мене вже є дітки: дві донечки, молодша ще зовсім маленька, тому спить зі мною.

Ну, ось в кінці липня я лежу вночі, дивлюся в стелю, не можу заснути. Як раптом чую, як щось дрібними кроками біжить до кімнати, а потім по кімнаті. У кого є діти, ті зрозуміють шум, неначе дитина біжить.

Я подумала, що старша дочка прийшла, їй 7 років, я підвелася і трохи зі страху не описалась.

У ніг біля ліжка стояло щось, зростом десь близько двох метрів, може, і трохи нижче, але ненабагато. Мені здалося, що він весь у чорному, я не помітила, щоб було щось світле.

У нас в кімнаті горить нічник такий маленький, тьмяно світить, але розгледіти можна. Я різко від побаченого лягла назад на подушку і накрила себе разом з молодшою ​​донькою ковдрою. І тут на мене знову навалилося.

З незвички страх знову так мене охопив, що мама не горюй. Було те ж саме, що і колись в тій квартирі. Але трохи згодом, все відпустило, і я в страшному стані намагалася заснути.

Дочка, до речі, навіть не прокинулася. Мабуть, на неї воно або він не діяв (ло).

А через пару днів у батька матері, у моєї бабусі, вибухнув газовий балон, після чого вона в лікарні від опіків померла.

І ось я тепер думаю, адже це ж домовик мене попереджає таким чином. Просто я його не розумію. І з’явився він в тій квартирі, може, і колишні мешканці теж це відчували, але взяли за щось інше і заповіді та іконки клеїли.

У цьому будинку ми перші мешканці, до нас ніхто не жив, тому, коли ми сюди в’їхали, я ще подумала, що тут-то точно того не буде, а воно, по ходу, зі мною чи за мною прийшло.