Молодятам довелося прожити зі мною та моїм чоловіком півроку, але я за ці півроку постаріла на десять років і рахувала дні до того моменту, коли вони переїдуть.
Моя невістка, Олена, була гарною дівчиною. Принаймні такою вона мені здавалася до заміжжя. Але коли вона та мій син, Дмитро, після весілля переїхали жити до нас на півроку, я ніби зістарилася на 10 років.
Щодня я чекала: коли ж вони переїдуть у своє нове гніздечко. Їхній перший ранок під моїм дахом здався мені вісником того, що має бути в найближчому майбутньому. Олена взяла командування кухнею на себе, намагаючись переставити усі мої звичні речі. — Мамо, а давайте я влаштую тут все по-новому?
– Почала вона з ранку раніше, вже переставляючи мої банки зі спеціями. – Краще залиши все як є, мені так зручніше, – відповіла я, намагаючись не показувати роздратування. Але на цьому Олена не зупинилася. Щодня щось змінювалося: то рушник не на тому гачку, то кухлі переставлені на іншу полицю. Те саме відбувалося і з моїм старим рецептом борщу. – А давайте додамо сюди трохи кокосового молока. Я читала, що це сучасний тренд, — запропонувала вона одного разу.
– Олено, давай краще без експериментів, – сказала я, намагаючись зберегти спокій. Під кінець їхнього перебування у нас вдома я вже ледве стримувалася.
Мій терпець урвався, коли я побачила, як вона змінює мої фіранки. — Олено, ти тут тимчасово, будь ласка, не переобладнуй мій будинок! – Не витримала я. – Я просто хотіла зробити все краще, – відповіла вона з жалем. Коли вони нарешті переїхали, я з полегшенням зітхнула.
У будинку знову запанувала звичні мені тиша та порядок. Але тепер я намагалася бути терпимішою, коли вони приходили в гості. Я зрозуміла, що кожен з нас має свої уявлення про комфорт, і сімейне щастя коштує куди дорожче за тимчасову незручність.
