Моя дружина була вагітна третьою дитиною, коли в неї почалися перейми. Ми сподівалися, що хоч тепер народиться хлопчик, але.
Мене вразило, як стійко переносила весь тягар життя моя дружина Мирослава, народжуючи втретє. Ми були релігійною сім’єю і не користувалися жодними засобами, тому цього разу ми чекали на близнюків. – Ти нервуєш? – спитав я дружину, поки ми йшли до пологового залу.
– Я скоріше схвильована, – відповіла вона з усмішкою. У міру наближення вечора перейми у моєї дружини частішали. Ми повільно рушили до пологового відділення.
– Сподіваюся, цього разу буде хлопчик, – жартома сказав я, поки ми чекали прибуття наших малюків. – Подивимося, – кричала дружина, стискаючи мою руку. Після кількох годин пологів першою народилася дівчинка, яка голосно заплакала, щоб оголосити про свою появу.
Ми були щасливі, але також хотіли дізнатися стать другої дитини. Нарешті, друга дитина, ще одна дівчинка, народилася здоровою та красивою. Раптом моя дружина розплакалася.
– В чому справа? – стурбовано спитав я. – Я хотіла хлопчика, – сказала вона, плачучи. Ми втішали її, всі були щасливі та багато сміялися. Наступного дня ми довідалися, що в тій же лікарні народився хлопчик, і мати відмовилася від нього. – Я зроблю все можливе, щоб отримати тимчасову опіку над цим хлопчиком, – сказав я дружині.
Минули дні і після оформлення необхідних документів нам надали тимчасову опіку над хлопчиком. Через тиждень нас виписали з пологового будинку з дівчинками-близнючками та хлопчиком. Мабуть, це був найкращий вибір у нашому житті.
