Моя мама — людина активна, хоч і літня. Років десять тому вона здала на права, і тепер не уявляє свого життя без коліс
Моя мама — людина активна, хоч і літня. Років десять тому вона здала на права, і тепер не уявляє свого життя без коліс.
Раніше мама їздила на роботу, бо її місце служби знаходилося далеко від дому, а на громадському транспорті та ще й з пересадками добиратися незручно. Тепер вона зазвичай виїжджає по магазинах та на базар, щоби закупитись продуктами на тиждень.
Але позаминулого року мамина машина зламалася. Ми оцінили ремонт в автосервісі та довелося з гіркотою в серці констатувати, що відновлення цього транспортного засобу вийде так дорого, що простіше купити новий та й безпеку відремонтованого автомобіля ніхто не гарантував.
Проте проблема ще й у тому, що на нову машину у мами не було грошей.
– Я навіть не могла подумати, що зараз на автівки такі ціни! — журилася мама. — Мені ніколи не накопичити на пристойну машину, а купувати мотлох я не хочу, вона ж через рік теж зламається.
Я, хоч і дорослий вже хлопець, живу окремо від мами та заробляю цілком достатньо, теж не можу дозволити купити нове авто. І тоді мама запропонувала:
– Давай я візьму кредит на нову машину? А ти допоможеш з оплатою. Будемо платити навпіл.
– Добре, – погодився я.
– Ти братимеш машину, коли знадобиться, — пообіцяла мама.
Така пропозиція мені дуже сподобалася. Я не збирався користуватися маминим авто щодня, мені це не потрібно. До роботи мені добиратися всього кілька зупинок на автобусі. А от іноді поїхати з друзями за місто власною машиною я був не проти.
Та й взагалі, чи мало коли може стати в нагоді машина! Звичайно, я б і так мамі допоміг у міру можливостей, але її пропозиція стала для мене приємним бонусом.
Але вийшло зовсім не так, як я сподівався. У мене є ще старша сестра з чоловіком. Виявляється, мама теж їм пообіцяла давати машину, хоча про те, що вони допомагатимуть погашати кредит, не йшлося. Мене це спочатку взагалі не зачепило, адже між мною та мамою була домовленість.
Три перші місяці ми з мамою сплачували кредит навпіл, як і домовлялися. А на четвертий місяць вона сказала, що не зможе повністю внести свою частину.
– Розумієш, чоловік Наталки втратив роботу. А у них маленька дитина! Я маю допомогти їм грошима, і на кредит у мене не залишиться потрібної суми.
Мене це насторожило, бо я знав, що чоловік сестри — дурень, і він втрачає роботу вже не вперше. А на пошуки нової у нього витрачаються місяці. Це значить, мама за своєю добротою весь цей час підкидатиме гроші їхній родині, а кредит ляже на мої плечі.
Так і сталося. Чоловік сестри мало того, що не знайшов роботу, так ще й другу дитину зробив. Про що вони тільки думали? Тож я вже пів року оплачую мамин кредит один. Але довелося з цим упокоритися.
Найбільше мене напружує те, що на цій машині мені довелося проїхатися лише кілька разів за весь час. Думаєте, мати на ній їздить? Як би не так! Більше часу машина знаходиться у розпорядженні сестри та її чоловіка, хоч вони за неї й не платять.
І навіть після того, як Наталчин чоловік нарешті знайшов роботу, вони не взяли на себе частину тягаря з погашення кредиту. Проте машиною користувалися регулярно.
Якось я заїкнувся, що мені потрібна машина у вихідні — хочу з друзями за місто з’їздити.
– Тобі просто покататись, а моєму чоловікові завтра на роботу! — обурилася сестра. — Він, на відміну від когось, у вихідні працює!
Якось іншим разом я попросив машину, щоб поїхати до лікарні розташованій в іншому районі. Але тут уже втрутилася мати.
– До лікарні ти можеш і автобусом доїхати, — сказала вона. — А Наталці завтра старшу дочку на гімнастику везти.
Я пам’ятаю кожен раз, коли побував за кермом цієї машини. Це було двічі. Ми всією родиною, включаючи мене, маму та сестру, з’їздили за покупками до гіпермаркету. А вдруге я взяв-таки авто для поїздки до друга на дачу.
Після цього з обох боків такого про себе наслухався, ніби зовсім і не автомобіль узяв, а ключі від квартири, і вони не могли до неї потрапити та дві доби жили на вокзалі!
А нещодавно один мій друг розібрав гараж. Там у нього виявилася купа речей, які могли б мені бути корисними у господарстві. Там були непогані полиці, пара офісних стільців у хорошому стані та й ще дещо по дрібниці, але на руках все це не донесеш. І тоді я знову попросив машину.
– Нам завтра в гості до свекрухи їхати, — відповіла сестра.
– Так вам хвилин 20 на таксі! – Заперечив я.
– А нічого тобі на нашій машині всякий мотлох возити! – категорично відрізала сестра.
І тоді я вирішив поскаржитися мамі.
– Як це так вийшло, – кажу, – мені машина потрібна, а сестра не дає.
– Ну, по-перше, таксі дорого, — сказала мені мама. — А в них із грошима зараз туго, ти ж знаєш. А по-друге, тобі мотлох відвезти, а їм — дітей!
– Але ж за кредит ми мали з тобою навпіл платити, а за фактом плачу я один, — сказав я. — А вони тут взагалі з якого боку!
– Я так і знала, що ти мене колись цими грошима дорікнеш, — відповіла мама.
Як же мені стало прикро! І гаразд, якби сестриця – вона на все здатна, але від мами я такого не очікував. І вирішив тоді, що більше кредит за машину не буду оплачувати. Якщо мені її не дають, нехай самі викручуються!
