Ми не можемо покинути хлопця самого, хочемо запропонувати Сашку стати офіційно нашим сином.
В моєму класі є хлопчик. Ми з ним не дуже гарно спілкувалися раніше, але зараз потоваришували. Його родина дуже бідна. В нього є лише тато. Тато постійно п’є, йому геть немає діла до Сашка.
Дідусю Морозе, дуже тебе прошу, подаруй йому те, що він хоче! Змусь його тата перестати пити! Я кожного дня ділюсь з Сашком обідом. Декілька разів він навіть в мене вдома ночував, але не розповідай про це моїм батькам, я хвилююсь, що вони будуть сварити мене. А ще, я віддаю йому свій одяг. Його геть старий та малий на нього. Я ще не можу сам нічого зробити, щоб якось полегшити його долю, тому прошу тебе! Будь ласочка, допоможи!”
Такий лист написав Марко Діду Морозу цього року. Його як завжди знайшла мама, поки син був у школі, та відразу зателефонувала чоловікові, попросила приїхати.
-Подивись, що твій син бажає цього року. Ми виховали його хорошою людиною. Проте сама ситуація страшна…Потрібно дізнатись за цього Сашка…
-Здається, я знаю про кого тут написано. Декілька разів бачив його біля школи, коли забирав сина.
Ми вирішили відкласти свої справи на потім. Поїхали до школи, знайшли класного керівника.
-Наталью Іванівно, ви знаєте, що у вашому класі є хлопчик, який у свої дванадцять років майже сирота, якщо не брати до уваги батька п’яницю?
-Так, на жаль є в нас такий хлопець. Але я вважаю, що немає різниці, з якої родини дитина. Ми всі рівні….
Мій чоловік перебив жінку. Він був явно невдоволений її поведінкою.
—Це насправді так! Справа не в тому! Ви, як класний керівник, та людина, яка проводить 50% свого часу поряд з дітьми, мали помітити, що дитина приходить до школи одягнена не по сезону, в порваному одязі та голодна. Чому ви хоча б не поговорили з ним? Чому не поставили до відома орrани 0піки?! Це безвідповідально!
Ми завершили розмову, не чекаючи відповіді. Забрали зі школи Марка з Сашком, та поїхали додому. Сашко був мовчазним та сором’язливим. Помалу розговорили його, та дізнались, що батько його вже декілька місяців не з’являвся вдома. Хлопець ходив просити до магазину поїсти. Інколи просто голодував. Зимову курточку знайшов на смітнику, решту одягу отримав від Андрія. В мене сльози на очі навернулись від почутого…
Деякий час Сашко жив у нас. Новий Рік ми також будемо зустрічати разом. Хлопець намагався допомагати у всьому, сказав, що хоч так віддячить за нашу доброту.
Сьогодні важливий день. Ми хочемо запропонувати Сашку стати офіційно нашим сином. З Андрієм вони й так гарно ладять, а батька досі не чути. Ми не можемо покинути хлопця самого. Новорічні дива мають ставатися, тим паче з дітьми! Сашко заслуговує на нормальну родину!
