Микола зранку поспішав на зустріч і незнайомець у легкому старомодному пальто, який запитував дорогу, йому здався досить дивакуватим. Але ще більш дивним було те, що сталось, як тільки той вийшов з машини
Микола дуже поспішав, через півгодини йому потрібно бути в іншому кінці міста на дуже важливій зустрічі. Настільки важливій, що він уже кілька днів прокручував усі можливі питання в своїх думках. Але якщо зараз почнеться заметіль, заторів не уникнути, а часу як завжди обмаль.
До автомобіля залишалося всього кілька метрів, коли до нього звернувся дивного вигляду незнайомець:
– Підкажіть, будь ласка, як мені дістатися …
– Я не знаю, – Микола спробував продовжити шлях, але чоловік перегородив йому дорогу.
– Ви навіть не вислухали. Але ж вам теж може знадобитися допомога. Микола нехотя повернувся:
– Ну що там у вас?
– Мені потрібно потрапити на вулицю Контрактову, а я зовсім не знаю вашого міста.
На хвилину Микола задумався. Як туди дістатися громадським транспортом він уявлення не мав. Однак зустріч, на яку він так поспішав, мала відбутись саме на сусідній вулиці.
«Підкинути його чи що?». Дивний він якийсь, на вулиці мороз, а він в легкому старомодному пальто. І погляд такий пронизливий, прямо як в душу дивиться. Несподівано для себе Микола прийняв рішення підвезти незнайомця.
– Ходімо зі мною, я саме туди їду.
– Спасибі, вам дуже пощастило …, тобто мені дуже пощастило.
По дорозі обидва мовчали. Микола думав про майбутню зустріч, про дорожній трафік, що не дозволяє ні на хвилину розслабитися і про зайві хвилини, які доведеться витратити, щоб висадити незнайомця. Лише під’їжджаючи до місця призначення, він звернувся до свого попутника:
– Це вулиця Контрактова, далі відвезти вас не можу, поспішаю на зустріч.
– Дякую вам ще раз. Виходячи з машини незнайомець додав: – Найважливіша ваша зустріч сьогодні вже відбулася. Удачі вам, Миколо!
– Як він дізнався моє ім’я? – чоловік пробіг очима салон автомобіля і побачив стопку своїх візиток, – ну звичайно. Він посміхнувся і повеселішав: – Уже відбулася … це він про себе чи що? Ну так, не дав я тобі замерзнути в тоненькому пальто
Микола клацнув лівий поворотник і збирався від’їжджати, як раптом почув виск гальм і страшний скрегіт металу. За двадцять метрів, прямо перед ним, невідомий лихач закінчив свою поїздку, протаранивши десяток машин. Автомобілі розкидало в боки, в задимлених залізних уламках важко було розібрати що до чого.
Перевівши подих, Микола подумав, що їхав би саме в цьому місці, якби не вимушена зупинка. Він шукав очима загадкового незнайомця, але той ніби розчинився в повітрі.
