Минуло 10 років, як ми закінчили школу. На зустріч випускників прийшли усі, крім однієї Мар’ї. Це та некрасива наша однокласниця, з якої всі завжди глузували. Усі гуляли, веселилися, ми вже нікого не чекали.

Минуло 10 років, як ми закінчили школу. На зустріч випускників прийшли усі, крім Мар’яни. Це та некрасива наша однокласниця, з якої всі завжди глузували. Усі гуляли, веселилися, ми вже нікого не чекали. Та несподівано двері відкрилися, і до зали зайшла красива дівчина. Ми ледь впізнали в ній Мар’яну. Чоловіки весь вечір не відводили з неї очей, намагаючись дізнатися її телефон. А ввечері за нею прийшов чоловік

Мар’яна перевелася до нашого класу з іншої школи. Так вирішили її батьки, а причина була у тому, що її в класі ображали однокласники, і вона вже декілька років поспіль не знаходила з ними спільної мови. Батьки, хвилюючись за доньку, вирішили, що буде краще, якщо вона відвідуватиме іншу школу.

Мар’яна була не дуже симпатичною дівчиною, швидше – навпаки.

Минуло й не так багато часу, відколи вона навчалася в нашому класі, як хлопці придумали їй прізьвисько. Вона була надто високого зросту для свого класу, худенькою. А від того, що вона була надто сором’язливою, постійно опускала плечі та голову. Від цього вона здавалася такою незграбною. До всього дівчинка не відрізнялася привабливою зовнішністю. Ось невиховані та злі хлопці постійно глузували з дівчини.

Але найгіршим було те, що дівчинка звикла до цього, вона не ображалася і не злилася ніколи. Мар’яна провчилася в нашій школі 2 роки, а потім пішла навчатися в коледж, який знаходився в іншому місті.

Роки збігали, ось вже 10 років, як ми закінчили школу. Однокласники збиралися на випускний вечір. Зібралися усі, крім Мар’яни. Ми її згадували, але думали, що вона таки не прийде, в її житті нічого не змінилося, і вона, як раніше соромиться своєї зовнішності.

Та коли свято тільки набирало обертів, і ми вже нікого не чекали, вхідні двері несподівано відкрилися, і ми всі побачили, як до зали заходить дуже красива дівчина. Лише коли вона підійшла ближче, ми впізнали у ній нашу однокласницю Мар’яну. Вона була стрункою, з красивим довгим волоссям і щирою красивою посмішкою. З гидкого каченяти вона перетворилася на прекрасного лебедя.

В залі всі розмови були лише про неї. Дівчата дивилися з заздрісттю, а хлопці – з захопленням. Ті самі хлопчаки, які колись з неї глузували, намагалися загравати з нею, дізнатися її номер телефону.

Вона поводила себе вишукано, а аромат її дорогих парфумів було чутно на весь зал. У хлопців, аж блищали очі.

Через 2 години, двері відкрилися, за Мар’яною прийшов чоловік. Він вишукано з усіма привітався, обійняв свою дружину. Ніжно їй посміхнувся, і взявшись за руки, вони пішли додому.

Як виявилося, Мар’яна дуже змінилася за ці роки. Давно вийшла заміж, має доброго чоловіка.

Коли Мар’я пішла, свято наче скінчилося. Ми усі задумалися, наскільки важливо бачити душу людини, а не її зовнішність. Адже Мар’я постійно була такою, як сьогодні, доброю, гарно вихованою, співчутливою. Вона була справжньою. А ми того не помічали, за її дитячою, хоча й не дуже симпатичною зовнішністтю.

Молодець Мар’яна, всім нам ніс втерла!